Тема " Баскетбол. Тактика гри у захисті" для учнів 8 класу

 

ТАКТИКА ГРИ В ЗАХИСТІ

Головна мета гри в захисті – зведення до мінімуму виконання суперником точних кидків у кошик. Основними завданнями при цьому є:

•             намагання захисників якомога швидше відібрати м’яч у суперників;

•             порушення звичних взаємодій між окремими гравцями й ланками команди суперника і насамперед – ускладнення зв’язків між гравцями задньої та передньої ліній;

•             протидія кидкам у кошик;

•             запобігання оволодінню м’ячем, що відскочив від щита, суперниками та організації їх повторних атак.

Організація захисту впливає на характер подальших дій у нападі. Чим активніше команда діє в захисті, тим більше можливостей для оволодіння м’ячем та переходу до контратаки.

Для ефективної організації захисту необхідно:

1)       навчитися вигравати час. Згідно з правилами баскетболу, кожна команда має право використати на організацію атаки 24 секунди. При цьому на вкидання м’яча дається лише 5 секунд і на володіння м’ячем у своїй тиловій зоні – 8 секунд. Тому в захисті необхідно намагатися грати досить активно, щоб суперник завжди відчував ліміт часу для проведення атаки. Гравці повинні пам’ятати, що чим менше часу в суперника буде на організацію атаки, тим менш ефективним буде його напад. Тому під час кожної втрати володіння м’ячем або після закинутого м’яча, команді необхідно, не гаючи часу, приступити до активних захисних дій;

2)       передбачати дії суперника. Це означає, що більшість захисних дій мають бути не просто відповідями на прийоми суперника. Передбачаючи можливі його дії, необхідно випереджати їх протидіями;

3)       нав’язувати свою волю. Гравець і команда в цілому мають володіти в захисних ситуаціях ініціативою та протидіяти супернику постійно, змушуючи його вести гру в несприятливих умовах, втрачати м’яч під час передач, ведення чи кидків у кошик з невигідних позицій тощо;

4)       випереджати суперника в маневреності й активності дій, створюючи перевагу в найбільш небезпечних ділянках майданчика.

Ефективний захист підвищує ефективність нападу. Наприклад, чим частіше команда володіє м’ячем, тим більше атак кошика суперника вона зможе провести. Хороший захист створює сприятливі умови для нападу, додає гравцям упевненості в діях. Він закріплює успіх у нападі і такий захист сам стає атакуючим засобом. Це  найголовніше в сучасному баскетболі: перемагають ті команди, які грають в атакуючому стилі не тільки в нападі, але і в захисті. В основі більшості сучасних захисних позицій лежить нова теорія наступу. В системі персонального захисту гравці розташовуються між м’ячем і своїм підопічним, провокуючи зворотні повороти, довгі передачі та намагаючись перехопити м’яч.

Застосовуючи зонну систему, гравці отримують можливості для реалізації довгих і поперечних передач, змушуючи нападників поспішати, ставлять їх у скрутне становище під час групової спроби відібрати м’яч.

Успіх захисту залежить від своєчасної його організації. Тому коли команда нападає, вона не повинна забувати про заходи захисту. До них відносяться: захисна рівновага (підстрахування тилу), активна боротьба під щитом суперника за оволодіння м’ячем, протидії першій передачі м’яча для проведення швидкого прориву, утримання початкового маневру суперника після втрати м’яча командою.

Перехід від нападу до захисних дій здійснюється в типових ігрових ситуаціях: влучення м’яча суперником у кошик, втрата м’яча після невдалого кидка, ведення або передачі, перехоплення м’яча суперником тощо.

Велике значення для підвищення ефективності захисних дій мають такі чинники, як емоційний настрій гравців, узгодженість дій, колективність і раптовість у діях, сміливість, рішучість і швидкість.

 

3.1. ІНДИВІДУАЛЬНІ ТАКТИЧНІ ДІЇ В ЗАХИСТІ

Згідно із класифікацією гри в баскетбол дії в захисті розподіляються на індивідуальні, групові й командні. Ефективність захисту команди визначається індивідуальними здібностями кожного гравця. У їх числі швидкість, уміння орієнтуватися, швидко оцінювати й аналізувати інформацію, активність, передбачення і вміння пристосовуватися до ігрових умов, бойовий настрій, координація рухів тощо.

Виокремлюють індивідуальні тактичні дії проти гравця з м’ячем, проти гравця без м’яча, при чисельній перевазі нападників. Усі вони вимагають раціонального вибору місця та способу протидії. Їх основу становлять технічні прийоми в захисті: стійки, пересування, вибивання, виривання, накривання, відбивання, перехват м’яча та відволікаючі дії (фінти).

Ефективність дій гравця в захисті значною мірою залежить від правильного вибору місця. Позиція захисника визначається принципами системи захисту, що використовується командою, і конкретною ігровою ситуацією. При цьому враховується місце єдиноборства, можливості нападника, допомога партнерів тощо.

Опікаючи суперника з м’ячем, захисник завжди розміщується між ним і своїм щитом. Коли ж захисник діє проти нападника без м’яча, то його позиція змінюється залежно від системи захисту й організації взаємодопомоги між гравцями. Найчастіше захисник, який діє проти гравця без м’яча, займає таке положення, щоб суперник, якого він опікає, і сам захисник утворювали разом з нападником з м’ячем так званий трикутник для підстрахування партнера, який діє проти нападника з м’ячем (рис. 34, 35).

        Рис. 34. Опіка нападника без м’яча            Рис. 35. Опіка нападника з м’ячем

Вибір позиції у трикутнику необхідний для того, щоб постійно стежити за м’ячем і своїм підопічним. Захисник пересувається, трохи зміщуючись у бік м’яча, тим самим запобігаючи виходу суперника до м’яча. Опікати гравця без м’яча досить важко. Для цього дуже важливо мати добре розвинений периферичний зір.

Головним у грі в захисті є раціональний вибір місця, досягнути чого можна завдяки зміні відстані й місця розташування захисника стосовно нападника з використанням усіх відомих прийомів роботи ніг. При цьому враховується система захисту і конкретні ігрові умови, можливості захисника й підопічного суперника, місця єдиноборства, завдання на даний ігровий відрізок часу, можливість взаємодопомоги тощо.

Для оволодіння м’ячем захисник використовує такі тактичні прийоми: виривання, вибивання, перехоплення, накриття, ловіння м’яча, що відскочив від щита, фінти тощо.

Індивідуальні тактичні дії гравця без м’яча. При активній формі захисту захисник намагається перш за все ускладнити супернику, якого він опікає, раціональне пересування й отримання м’яча. Для цього захисник займає положення збоку-позаду або збоку-попереду опікуваного суперника, між ним і м’ячем на шляху можливої передачі. Це вимагає від захисника високого рівня маневреності, що ґрунтується на добре розвиненому периферичному зорі й бездоганній роботі ніг. У полі зору захисника завжди повинен знаходитись суперник і м’яч. Чим ближче біля щита суперник, якого опікає захисник, тим він більше наближається до нападника, займаючи положення збоку-позаду.  При опікуванні центрового захисник часто розміщується попереду підопічного в напівоберті до нього. При пасивній формі захисту захисник розташовується між щитом і суперником, наближаючись до нього під час ловіння м’яча.

Індивідуальні тактичні дії проти гравця з м’ячем. Опікаючи гравця з м’ячем, захисник звертає основну увагу на протидію пересуванням суперника до кошика й безпосередньо кидок у кошик. При цьому він завжди знаходиться між підопічним і своїм кошиком.

Залежно від місця розташування й улюблених прийомів суперника захисник повинен вміти визначити оптимальну відстань до нього, зайнявши раціональну стійку. Якщо суперник зупинився після ведення м’яча, захисник має швидко наблизитися до нього і зробити спробу відібрати м’яч або змусити суперника зробити передачу в незручному для атаки напрямку.

Якщо дриблінг суперником не використаний, то необхідно передбачити можливість ведення м’яча. У цьому випадку необхідно зайняти таке положення і стійку, щоб змусити нападника вести м’яч у менш зручному для атаки положенні або в тому напрямку, в якому буде забезпечена допомога партнерів. На початку ведення м’яча суперником захисник повинен швидко відступити від підопічного, не даючи можливості випередити себе. З особливою увагою необхідно протидіяти проходам упродовж бокових і лицьових ліній безпосередньо під щит. Опікаючи гравця, який веде м’яч, захисник повинен пересуватися перед ним, намагаючись зупинити чи відтиснути його до бокової лінії.

Найбільш відповідальними є дії захисника під час кидка в кошик. У цьому випадку захисник завжди має знаходитися впритул до підопічного з боку найсильнішої руки, щоб тілом і руками запобігти виконанню кидка. Вистрибувати вгору для відбивання або накривання м’яча можна лише в тому випадку, коли захисник упевнений, що нападник не виконає фінт з наступним проходом під щит або у випадку проходу буде забезпечена допомога партнера.

Серед дій, що використовуються захисниками для оволодіння м’ячем під час кидків, найбільш важливими є ловіння та відбивання м’яча, який летить до кошика, і заволодіння м’ячем під час невдалих кидків суперника. Виконуючи рух до м’яча, що відскочив від кошика, захисник не повинен випускати з поля зору свого підопічного. Для цього він визначає напрямок його пересування та розташовується так, щоб не пропустити його до кошика. Тільки після цього виконуються дії, спрямовані на ловіння м’яча.

 

3.2. ГРУПОВІ ТАКТИЧНІ ДІЇ В ЗАХИСТІ

 

Ефективний захист можливий лише під час узгоджених групових дій партнерів. До них відносяться взаємодії двох і трьох захисників, що спрямовані на здійснення допомоги одному з партнерів у складних для нього умовах.

Головні групові дії здійснюються при чисельній рівновазі чи меншості захисників. Груповими діями при чисельній рівновазі є переключення, прослизання, підстрахування, організація боротьби за відскік і групове відбирання м’яча.

Переключення – це обмін підопічними, коли одному із захисників створюються перепони на шляху переслідування свого підопічного чи коли він не «втримав» свого суперника. Найчастіше використовується під час заслонів суперника. Захисник, який визначив, що його партнер не в змозі переслідувати свого підопічного, переключається на суперника, якого опікав партнер, залишивши свого візаві йому. Переключення можуть реалізовуватися не тільки під час оборони кошика, але й на більших відстанях. Наприклад, під час пресингу, коли нападник без м’яча звільнився від свого опікуна чи випередив його дриблінгом. У цьому випадку на нього негайно переключається найближчий партнер, а захисник, що відстав, прямує до вільного від захисту суперника (рис. 36, 37).

Прослизання застосовується, коли переключатися недоцільно у зв’язку з тим, що для захисника складаються невигідні умови під час єдиноборства. Такі ситуації виникають найчастіше під час перехресних пересувань суперників і під час спроб поставити заслін. Замість зміни підопічних під час заслону, особливо далеко від кошика, захиснику необхідно швидко відступити назад, обійти гравця, який ставить заслін, і знову наблизитися до свого підопічного. Коли ж заслін ставиться для гравця з м’ячем недалеко від кошика, то відступання деякою мірою є ризикованим, і нападник може встигнути зробити кидок у кошик без перешкоди.

Рис. 36. Переключення при пересіченні нападників

 

Рис. 37. Переключення в захисті при заслоні

 

Тому другий захисник, який опікає суперника, який ставить заслін, повинен уважно спостерігати за нападником з м’ячем і бути готовим переключитися та завадити прицільному кидку. Щоб допомогти захиснику 3 прослизнути без перешкод, його партнер повинен відступити на півкроку від нападника 2 і створити вільний прохід для свого партнера (рис. 38, а). Але коли нападник пересувається в напрямку до кошика із загрозою отримання м’яча й кидка в кошик, захисник 3 повинен прослизнути між нападниками 2 і 3 та не допустити передачі супернику 3 (рис. 38, б).

Рис. 38. Взаємодії захисників: відступання (а), прослизання (б)

 

Виконуючи прослизання, один із захисників трохи відступає від свого підопічного, пропускаючи попереду себе партнера, який найкоротшим шляхом продовжує переслідувати підопічного гравця. Під час прослизання пропускається той захисник, у якого на цей момент підопічний робить більш небезпечний вихід. Під час опіки нападників, які діють з м’ячем, прослизає захисник, який опікає дриблера.

Підстрахування – дії одного чи кількох гравців, які допомагають опікати суперника.

Найбільш поширеним є підстрахування центрових гравців. Його може забезпечити партнер, який опікає суперника, що не володіє точними кидками із середньої та дальньої відстані, або партнер, який знаходиться на протилежному від м’яча боці («слабкому боці»). Для цього гравець, який страхує партнера, розташовується перед центровим з боку свого підопічного. Підстрахування центрового можуть здійснювати почергово також усі гравці команди, підопічні який на даний момент розташовуються ближче до центрового. Застосовуються також підстрахування найбільш небезпечних для атаки кошика місць на майданчику. Для цього в момент отримання м’яча суперником найближчий захисник закриває небезпечну частину майданчика, розташовуючись позаду основного захисника. Під час підстрахування захисник зміщується в бік м’яча, зробивши один-два кроки назад і сформувавши трикутник, вершинами якого є він сам, його підопічний і суперник з м’ячем. Якщо нападник з м’ячем проходить у його напрямку, то захисник, який здійснює підстрахування, повинен допомогти партнерові зупинити дриблера й відразу ж повернутися до свого підопічного. На рис. 39, а нападник 2, обігравши свого суперника, почав прохід веденням м’яча до щита, але захисник 4, який опікав центрового, підстрахував партнера, переключившись на дриблера. Тепер захиснику 2 не потрібно наздоганяти суперника 2, а можна відразу перейти на опіку центрового 4. На рис. 39, б проілюстровано підстрахування під час невдалої спроби захисника 3 перехопити м’яч. Прохід нападника 3 тепер перекриває захисник 5, а його партнер 3 переходить до опіки нападника 2.

Рис. 39. Взаємодії захисників з підстрахуванням під час обведення (а) і спроби перехоплення м’яча (б)

Групове відбирання м’яча – взаємодії, що характеризують ступінь активності захисників. Вони вимагають рішучості й маневреності в діях партнерів. При цьому найбільші можливості створюються під час зустрічних і перехресних пересувань нападників і під час дій за зонним принципом. У першому випадку тільки-но двоє нападників наблизяться один до одного, захисник, який опікає суперника без м’яча, починає спільно з партнером активно атакувати гравця, який володіє м’ячем, створюючи так звану «пастку», сутність якої полягає в агресивних протидіях двох захисників проти гравця, що володіє м’ячем, змушуючи його в цих несприятливих умовах виконати передачу, яка може бути перехоплена третім захисником, або змусити суперника порушити правило п’яти секунд (рис. 40).

Рис. 40. Напад двох захисників на суперника

Рис. 41. Варіант нападу двох захисників          на суперника з м’ячем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Під час гри у зонному захисті партнерові, в зоні якого знаходиться м’яч, допомагають захисники, що перебувають найближче до м’яча. Значно важче майстерно створювати можливість для групового відбирання м’яча. Для цього захисник має змусити нападника вести м’яч або повернутися з ним у бік своїх партнерів. Захисник 1, який опікає нападника з м’ячем, навмисно відкриває супернику шлях у бік, відтісняючи його до бокової лінії (рис. 41). Другий захисник стрімким ривком зупиняє нападника і разом зі своїм партнером намагається заволодіти м’ячем. На рис. 41 захисник 1 стрімко нападає на гравця з м’ячем, прагнучи  вибити його позаду.  Захисник 2 блокує нападника з м’ячем і разом з партнером 1 бере його в оточення.

Групові взаємодії під час боротьби за оволодіння м’ячем, що відскочив від щита. Метою цих взаємодій є узгодження дій партнерів так, щоб не пропустити нападників у найбільш вірогідну зону відскоку м’яча. Для цього три партнери утворюють трикутник, основу котрого становлять два гравці, які займають положення праворуч і ліворуч від щита, а     вершину – гравець, який увійшов у центр зони штрафного кидка. Під час кидка м’яча в кошик ці гравці переміщуються на вказані позиції, намагаючись залишити за спиною нападників і своїм  розташуванням завадити суперникам зайняти вигідні позиції для заволодіння                м’ячем (рис. 42).

Після створення територіальної переваги ключове завдання – заволодіти м’ячем у якомога вищій точці польоту. Партнери, які розташовані подалі від щита, уважно стежать за своїми суперниками. Їх завданням є підстрахування можливих входів гравців задньої лінії суперника під щит та заволодіння м’ячем під час дальніх відскоків.

Рис. 42. Взаємодії захисників під час боротьби за оволодіння м’ячем , що відскочив від щита – «трикутник відскоку»

 

Рис. 43. Дії в захисті в чисельній меншості (2 х 3)

 

Під час чисельної меншості захисники змушені діяти один проти двох або трьох, двоє проти трьох або чотирьох, троє проти чотирьох або п’яти нападників. Такі ситуації трапляються під час відступу до свого щита та дій безпосередньо під щитом. У першому випадку захисники не атакують гравця з м’ячем, а лише стримують пересування суперника, розташувавшись посередині між нападниками, намагаючись не пропустити їх під щит. Діючи безпосередньо під щитом, найближчий до суперника з м’ячем захисник намагається завадити кидку в кошик або виконати точну передачу. Інші партнери розташовуються між суперниками, які залишились, намагаючись ускладнити їм прийом м’яча та мати можливість переключитися на гравця, який отримує м’яч. Найбільш доцільне розташування двох захисників проти трьох нападників – один за одним (рис. 43); трьох проти чотирьох – у вигляді трикутника. У ситуаціях, коли захисники мають чисельну більшість, вільний захисник допомагає опікати найбільш результативного суперника чи нападника з м’ячем, діючи в найнебезпечніших для кидків зонах, або обирає позиції для перехоплення м’яча.