Тактика гри у футбол.

Тактика гри у футбол

Під тактикою футболу розуміються найдоцільніші індивідуальні, групові й командні дії гравців, спрямовані на досягнення наміченої мети в конкретному матчі. Рішенню тактичних задач підлягає фізична, психологічна і технічна підготовка.

Гра у футбол — це постійна зміна функцій команди протягом усього матчу: при втраті м'яча команда захищається, при володінні м'ячем нападає. У зв'язку із цим футболісти повинні однаково добре вміти діяти як конструюючи, так і руйнуючи атаку незалежно від своїх основних функцій. Футболісти повинні вміти грамотно будувати свої індивідуальні дії без м'яча із м'ячем як у нападі, так і в захисті, а також вести свою гру в залежності від дій партнерів по команді.

Індивідуальні, групові та командні дії гравців у захисті і нападі будуються в залежності від системи гри, застосовуваної командою в матчі. Під тактичною системою гри в сучасному футболі розуміється раціональне розміщення гравців. Маневреність у нападі й у захисті дозволяє максимально використовувати під час гри індивідуальні особливості футболістів. Сучасні тактичні системи гри дозволяють створити чисельну перевагу гравців у захисті й підсилити дії команди при атаці за рахунок активного підключення до атаки гравців середньої і задньої лінії. Останні чемпіонати світу показали:

а) для успішного рішення тактичних задач, гравцям треба мати високу функціональну, техніко-тактичну і морально-вольову підготовку;

б) обов'язки гравців знаходяться в прямій залежності від системи, застосовуваної командою в змаганнях.

Найчастіше в наш час знаходять застосування тактичні системи:

1-4-2-3; 1-4-3-2; 4-3-3; 1-3-3-3; 1-3-4-2; 1-3-2-4 тощо.

ФУНКЦІЇ ГРАВЦІВ

Для чіткої організації в грі командних дій необхідний розподіл обов'язків. Сучасний футбол проголосив універсалізацію фахівців, що вимагає від кожного гравця вміння володіти всім техніко-тактичним арсеналом футболу, однак кожен футболіст повинний досконало володіти насамперед тим комплексом ігрових прийомів, що дозволяє йому на високому рівні виконувати свої основні функції. Спеціалізація, в основі якої лежать індивідуальні особливості гравця, імовірно, ніколи не втратить свого значення, тому що дозволяє цілком розкритися здібностям футболістів і раціонально використовувати їх в інтересах команди. У футболі гравці поділяються за основними функціями в залежності від того, у якій лінії грають. У футболі історично склалися три лінії: захисна, середня і передня. У залежності від місця гри футболіста на полі і виконуваних ним функцій гравці підрозділяються на воротарів, захисників (крайніх і центральних), гравців середньої лінії (атакуючого плану, диспетчерів і півзахисників захисного плану), гравців передньої лінії (крайніх і центральних нападаючих).

Воротар. Гравець, який відмінно розбирається в тактиці гри, що дозволяє йому грамотно керувати діями партнерів у захисті і починати атаку, а також однаково добре грати у воротах і на виходах, ефективно застосовувати в грі як тактико-технічні дії польових гравців, так і специфічні прийоми воротаря.

Захисники. Основні їхні обов'язки полягають у захисті своїх воріт шляхом руйнування атаки суперника засобами правильного вибору позиції, оволодіння м'ячем, протидії гравцям, здійснення страховки партнерів, створення штучного положення «поза грою». Поряд із захисними функціями гравці задньої лінії мають брати участь в організації й завершенні атак своєї команди шляхом тактично грамотного застосування техніко-тактичних дій у залежності від ігрової ситуації.

Гравці середньої лінії. Зміст їхньої гри полягає в максимальному руйнуванні атак суперників, організації і конструюванні атак, власної команди на базі тонкого розуміння гри. Виконуючи найбільший обсяг фізичної роботи під час матчу, гравці середньої лінії відрізняються високим футбольним інтелектом і культурою ведення гри. У процесі гри вони ведуть завзяту боротьбу з гравцями середньої лінії супротивника за центр поля. Застосовані ними техніко-тактичні дії під час гри без м'яча і з м'ячем відрізняються високою ефективністю.

Гравці передньої лінії. Головними функціями нападаючих є активна участь у діях команди під час атаки і завершення атак прицільними ударами по воротах. Тактичний вибір позиції і способу звільнення від опіки захисників, раціональне застосування техніко-тактичних дій при нападі в залежності від ігрових обставин вимагаються від гравця, що грає в нападі. Поряд із функціями атаки нападаючі беруть участь у зриві атак супротивника на початковій стадії і допомагають гравцям задньої лінії в організації захисту своїх воріт. Нападаючі повинні розумно грати на грані положення «поза грою».

ТАКТИКА НАПАДУ

Під тактикою нападу розуміються організовані дії гравців команди, що володіє м'ячем, спрямовані на взяття воріт суперника. Основу тактики нападу складають індивідуальні, групові й командні дії футболістів.

Індивідуальні тактичні дії. Індивідуальні тактичні дії в нападі — це дії футболіста без м'яча і з м'ячем, засновані на оцінці ігрової ситуації та застосуванні в залежності від її техніко-тактичних дій.

Дії без м'яча складаються з уміння звільнитися від опіки захисника і вийти на вільне місце для одержання м'яча чи створення партнерам вигідних умов. Відрив здійснюється за рахунок постійного маневрування гравця, застосування раптових ривків, зміни напрямку і зміни темпу руху. Звільнення від опіки захисника здійснюється рухом до м'яча й убік від м'яча, при цьому футболіст широко застосовує фінти. Уміння грати без м'яча є ознакою тактичної грамотності гравця.

Дії з м'ячем гравця в нападі складаються з доцільного вибору і способу застосування ведення, ударів по воротах, зупинок м'яча і фінтів. Ведення м'яча застосовується футболістом, коли не можна передати м'яч партнерам або коли супротивник не перекрив шлях до воріт, а також у разі потреби утримати м'яч.

Швидкість і динамічність, що являються складовими сучасного футболу, вимагають застосовувати ведення м'яча тільки тоді, коли цього вимагає ігрова ситуація. Використання ведення м'яча для обведення суперника — сугубо індивідуальний спосіб подолання оборони супротивника.

Обведення суперника здійснюється за рахунок раптової зміни напрямку і швидкості ведення, а також фінтів (див. «Обманні рухи»). Обведення суперника не самоціль, а ефективний засіб для рішення тактичних задач: звільнення від опіки захисника, вихід на тактичний простір для наступної передачі або удару по воротах.

Зупинки (прийом) м'яча. Цей техніко-тактичний прийом вимагає від гравця вибору способу швидкого взяття м'яча під контроль у залежності від дій суперників і партнерів для ефективного продовження гри. Кваліфікований гравець, опановуючи м'ячем, може розпорядитися ним швидко й тактично грамотно: передати, вести або вдарити по воротах тощо.

Удари по воротах. Від тактично грамотного застосування ударів по воротах залежать зусилля всіх гравців, що атакують, команди і підсумок матчу в цілому. Для умілого володіння ударами по воротах і досягнення високої ефективності футболіст повинен миттєво оцінювати ігрову ситуацію, передбачати дії суперників і партнерів. Тактика ударів по воротах складається з вибору способу і сили удару, додання польоту м'яча необхідного напрямку і траєкторії.

Групові тактичні дії. Організовану оборону в сучасному футболі перебороти тільки за рахунок індивідуальних дій важко. У цьому випадку застосовують групові взаємодії 2, 3, 4-х і більше гравців. Суть футболу являє собою рішення постійно виникаючих у процесі матчу тактичних задач, що вирішуються за допомогою комбінацій, награних на тренуваннях та імпровізованих у процесі гри. Розрізняють комбінації під час гри і під час розтрату стандартних положень.

Комбінації під час гри здійснюються за допомогою маневрування гравців і передач м'яча. У грі застосовуються передачі:

а) по призначенню: партнеру в ноги, на хід (вільне місце, за спину суперника), на удар, «недодана», прострільна, у боротьбу, на віддачу («стінку»);

б) по дистанції: коротка — до 10 м, середня - до 25 м, довга — до 50 м;

в) по напрямку: поздовжня, поперечна, діагональна (уперед, назад);

г) по траєкторії: низька, верхня, по дузі;

д) за часом: своєчасна, передчасна, запізніла;

є) по способу виконання: м'які, різкі та відкидні.

Ефективне застосування передач обумовлюється умінням швидко оцінити ігрову ситуацію, вибрати найбільш оптимальний спосіб виконання, напрямок і траєкторію польоту м'яча.

Основні комбінації при взаємодії двох гравців: «стінка», «схрещування» і «передача в один дотик».

Гра в «стінку» дозволяє за допомогою партнера швидко обіграти захисника. Гравець 1 передає м'яч гравцю 2, який виконує роль «стінки». 2-й в одне торкання повертає його 1-му, який виконує комбінацію і виходить на ударну позицію за спину захисника.

«Схрещування». 1-й гравець з веденням м'яча, 2-й без м'яча рухаються назустріч один одному. При зустрічі 1-й віддає м'яч 2-му. Далі гравці діють у залежності від ігрових обставин.

«Передача в один дотик» застосовується для виграшу простору і часу, що утрудняє дії захисника, у якого утвориться дефіцит часу. Суть комбінації — постійне маневрування гравців і передача м'яча в одне торкання на вільне місце.

Основні комбінації при взаємодії трьох гравців: «зміна місць», «пропущення м'яча» і «гра в один дотик».

«Зміна місць». Суть комбінації полягає у швидкій зміні місць дій гравців нападу і відволіканні зі своїх зон захисників. Комбінація здійснюється гравцями різних ліній.

«Пропущення м'яча» застосовується гравцями нападу для несподіваного одержання м'яча одним із нападаючих, зазвичай в завершальній стадії атаки.

«Гра в один дотик» здійснюється за принципом «трикутника» з раптовим маневруванням гравців і різноманітних напрямків передач м'яча.

Комбінації при стандартних положеннях відрізняються від комбінацій в ігрових епізодах тим, що при їхньому проведенні гравці розташовуються в заздалегідь обумовлених зонах.

Комбінації при початковому ударі мають мету: утримання м'яча в перші хвилини гри для того, щоб дати можливість своїм гравцям передньої лінії вклинитися в захисні порядки суперника.

Зміст комбінації: друга передача виконується назад гравцям середньої чи задньої лінії, що посилають м'яч довгою передачею вперед у вільну зону одному з гравців нападу. Під час другої передачі гравці нападу і напівзахисту активно йдуть уперед, сковуючи дії суперника. Комбінації при ударах від воріт починаються ударом ногою по нерухомому м'ячу або з рук, а також шляхом укидання м'яча рукою воротарем своїм партнерам. Введенням м'яча в гру починається атака команди, тому воротарю треба посилати м'яч у поле таким чином, щоб ним опанував гравець його команди і йому було зручно продовжити атаку. Уводити м'яч у гру потрібно через вільного від опіки гравця, направляти м'яч доцільно до бічних ліній.

Комбінації при вкиданні м'яча через бічну лінію проводяться для утримання командою м'яча з наступними ігровими діями і для безпосередньої атаки воріт суперника при сильному і точному вкиданні м'яча в штрафний майданчик.

Комбінації при вільних ударах виконуються шляхом розиграшу м'яча й надання можливості одному з гравців завершити комбінацію ударом по воротах.

Комбінації при кутових ударах. При кутових ударах м'яч посилають на далеку частину штрафного майданчика до області між 11-метровою оцінкою і лінією воротарського майданчика або на ближню штангу. При виконанні кутових ударів застосовують і розиграш м'яча з наступною передачею партнерам у штрафну площадку для завершення комбінації.

КОМАНДНІ ТАКТИЧНІ ДІЇ

У футболі командний напад по тактичній спрямованості розділяється на два види: швидкий і позиційний.

Швидкий напад найбільш ефективний. Задача команди, що опанувала м'ячем, полягає у швидкому переході від захисту до нападу, щоб супротивник не встиг організувати командну оборону при захисті своїх воріт. Швидкий напад складається із трьох фаз:

1) оволодіння м'ячем і перехід від захисту до нападу;

2) стрімкий розвиток атаки за рахунок середніх і довгих передач і швидкого переміщення гравців;

3) завершення атаки (створення голевої ситуації й удар по воротах).

Швидкий напад доцільно застосовувати при перехопленнях і доборах м'яча, при розіграші стандартних положень.

Позиційний напад команда застосовує, якщо швидкий їй не вдався. Реалізується напад за допомогою:

а) великої кількості передач;

б) підготовки награних комбінацій за рахунок маневрування і розташування гравців нападу на визначених ділянках поля;

в) прориву оборони супротивника раптовими переміщеннями гравців у передній лінії нападу, гострими передачами м'яча або веденням м'яча з широким застосуванням фінтів. Організована оборона суперника висуває підвищені вимоги до якості передач і ударів по воротах, особливо з далеких позицій. Постійне протиборство нападу із захистом збагачує і розвиває тактику футболу.

Тактика захисту

Під тактикою захисту розуміють організовані дії команди, що не володіє м'ячем, спрямовані на руйнування атаки команди супротивника й оволодіння м'ячем. Гра в захисті складається з індивідуальних, групових і командних дій.

Індивідуальні тактичні дії. Вони складаються з протидії гравцю без м'яча та з м'ячем.

Індивідуальні дії проти гравця, що не володіє м'ячем, вимагають від захисника вибору на полі правильної тактичної позиції, що дозволяє перешкоджати супернику одержати м'яч або здійснювати перехоплення м'яча. Захисник на полі має розташовуватися між опікуваним гравцем і своїми воротами, «розриваючи» пряму лінію, що з'єднує нападаючого з центром воріт. У залежності від ігрової ситуації, місця перебування м'яча і гравців, своїх психічних і техніко-тактичних можливостей і індивідуальних особливостей опікуваного гравця захисник застосовує щільну чи вільну опіку. В обох випадках задача: не давати можливості нападаючому безперешкодно одержувати м'яч. Успіх при оволодінні м'ячем перехопленням забезпечується правильним вибором позиції, своєчасним виходом на м'яч, випередженням нападаючого. Особливу роль при цьому грають швидкість реакції, уважність, уміння передбачати момент і напрямок передач.

Індивідуальна гра проти гравця з м'ячем складається з добору м'яча, протидії передачам, веденню й ударам по воротах.

Добір м'яча захисник застосовує, якщо йому не вдалося перехопити м'яч. Вступати в боротьбу доцільно під час прийому нападаючим м'яча. У цей момент легше опанувати м'ячем, тому що нападаючий зосереджує увагу на обробці м'яча, і йому важко встежити за діями захисника. При доборі м'яча вирішальну роль відіграють:

а) правильно обрана позиція;

б) оцінка ігрової ситуації;

в) знання сильних і слабких сторін гри нападаючого;

г)швидкість і рішучість дій;

д) уміння користатися обманними рухами;

є) володіння всім комплексом технічних прийомів захисника (підкати, вибивання м'яча, поштовх плечем тощо).

У гравця, що володіє м'ячем, захисник мусить прагнути відібрати м'яч або перешкодити виконанню ним грамотної передачі, проходу з веденням м'яча на вільну чи ударну позицію і виконанню удару по воротах. Дії захисника будуть ефективні, якщо він буде займати позицію, що атакує, змушуючи суперника квапитися. Діючи проти гравця з м'ячем, захисник має розташовуватися в безпосередній близькості від нього, перекриваючи напрямок можливих передач, ударів по воротах і пересувань гравця до воріт. При цьому захисник має постійно прагнути відтіснити його до бічної лінії. У боротьбу за м'яч доцільно вступати тоді, коли нападаючий втрачає над ним контроль або захисник упевнений в успіху своїх дій.

Групові дії в захисті. Групові дії в захисті спрямовані на протидію комбінаційній грі команди суперника за допомогою тактично вірного вибору позиції, здійснення страховки, руйнування групових комбінацій нападаючих, створення штучного положення «поза грою», побудови «стінки» та ін.

Страховка є одним із способів взаємодопомоги захисників при грі проти найбільш небезпечного нападаючого, що обіграв свого захисника і реально загрожує воротам. Страховку, як правило, здійснює вільний захисник або захисник, що опікує нападаючого, менш небезпечного або того, який опинився в пасивній позиції. Для здійснення страховки необхідно вибирати місце позаду, партнерів, ближче до своїх воріт. Протидія комбінації «стінка» здійснюється за допомогою перехоплення першої передачі або протидії другій. Ефективним засобом є відступ захисника, щільна опіка нападаючого, що виконує роль «стінки», і своєчасна страховка третім захисником.

З метою протидії комбінації «схрещування» необхідно уважно стежити за дією нападаючих і, якщо не вдається перешкодити передачі м'яча, необхідно обмежити дії нападаючих після зміни ролей, звернувши особливу увагу на гравця з м'ячем.

Протидія комбінації «пропущення м'яча» здійснюється за рахунок уважного спостереження за учасниками комбінації і проведення чіткої страховки. Якщо перехопити м'яч не вдається, захисники мають перешкодити нападаючому, що одержав м'яч, вільно обробити його, виконати точну передачу або удар по воротах.

Створення штучного положення «поза грою» є ефективним засобом боротьби з нападом. В основу даної взаємодії захисників покладене тактично грамотне застосування правила «поза грою». Захисники розташовуються майже на одній лінії з нападаючими. Організація взаємодії захисників по створенню штучного положення «поза грою» приділяється задньому центральному захиснику, по сигналу якого всі захисники разом із ним перед ударом раптово переміщаються до лінії або за лінію нападу. Таким чином, у момент удару по м'ячу нападаючі виявляються в положенні «поза грою», створеному синхронною взаємодією захисників. Найбільш доцільно створювати положення «поза грою» у зоні між штрафним майданчиком і центральною лінією.

«Стінка» — групова взаємодія захисників, спрямована на захист воріт при виконанні штрафного чи вільного ударів у безпосередній близькості від воріт. «Стінка» вибудовується з 5—6 гравців, які щільно стоять один біля одного. Гравці, що беруть участь у «стінці», повинні бути рослими й сильними. Правила виконання штрафних ударів вимагають від гравців при побудові «стінки» швидкості й оперативності. Керує побудовою «стінки» воротар, закриваючи нею один, частіше нижній, кут воріт, а сам розташовується в центрі або далекому куті.

Командна тактика захисту. Командні взаємодії гравців у захисті полягають в організованих діях усіх гравців команди, спрямованих на протидію атаці команди суперників, захист воріт і боротьбу за м'яч. Командні дії обумовлюються тактичною системою, застосованою командою в грі. У сучасному футболі застосовують персональний, зональний і змішаний захисти. При персональному захисті кожен гравець команди, що захищається, опікує визначеного гравця протилежної команди. Своїми діями захисник намагається позбавити суперника тактичного простору, заважає одержати м'яч, а у володіючого м'ячем прагне його відібрати або активно заважає йому робити грамотні тактичні дії. Особистий захист у футболі застосовується вільний чи щільний, по всьому полю або по своєму майданчику. Персональний захист дозволяє:

а) підвищити особисту відповідальність кожного футболіста за якість гри;

б) вивчити в процесі гри індивідуальні особливості опікуваного гравця і на цій основі більш ефективно захиститися;

в) раціонально використовувати своїх гравців у захисті;

г) робити постійний тиск на команду супротивника.

Незважаючи на позитивні сторони, персональний захист у чистому виді в сучасному футболі застосовується рідко, але цей вид захисту є найефективнішим засобом нейтралізації кращих гравців суперника.

При зональному захисті гравці команди, що захищається, відповідають у процесі гри за дії гравців команди супротивника у визначеній, закріпленій за кожним гравцем ділянці поля. Захист по зональному принципу дозволяє команді, що захищається, здійснювати чітку страховку, утримувати під контролем усе поле, створювати на головному напрямку атаки кількісну перевагу. У той же час зональний захист надає нападаючим відносну волю переміщень, що дає можливість команді, яка атакує, створювати чисельну перевагу на визначених ділянках поля. Обов'язковою умовою зонального захисту є постійний контроль за м'ячем і «передача» захисниками один одному опікуваних нападаючих.

Змішаний захист у сучасному футболі одержав широке визнання через його універсальність і надійність. Він є синтезом особистого і зонального захисту і дозволяє раціонально використовувати індивідуальні здібності й уміння футболістів грати в захисті. Для подолання змішаного захисту потрібна висока техніко-тактична майстерність і більш зіграна взаємодія нападаючих. Майже всі кращі національні команди світу й клубні команди нашої країни віддають перевагу змішаному захисту.