Тема" Тактика нападу у баскетболі" для учнів 7 класу

 

 ТАКТИКА НАПАДУ

Гра в баскетбол складається з атак кошика суперника й захисту свого кошика. Тактика баскетболу теж розподіляється на тактику гри в нападі та в захисті. У сучасному баскетболі всі гравці команди, що володіють м’ячем, стають нападниками, а всі гравці, які втратили м’яч, – захисниками.

За допомогою активних дій в атаці команда оволодіває ініціативою та змушує суперника прийняти свій тактичний план гри.

Тактика нападу полягає в тому, щоб створити одному із гравців умови для кидка в кошик. Аби зробити це за 24 с, що відводяться на атаку, необхідно використати правильно організовані й добре підготовлені тактичні ходи, розраховані на наближення м’яча до кошика суперника, на створення сприятливих умов для завершення атаки та забезпечення можливості боротьби за відскік м’яча у випадку промаху. Тактика нападу дає команді можливість обирати й використовувати найбільш доцільні засоби, способи та форми ведення планомірної атаки залежно від конкретного суперника й моменту ігрової діяльності.

За своїм характером усі дії в нападі можуть бути віднесені до індивідуальних або колективних. Колективні дії згідно з класифікацією тактики гри розподіляються на групові й командні.

 

2.1. ІНДИВІДУАЛЬНІ ТАКТИЧНІ ДІЇ

Індивідуальні прийоми у нападі – це складові організації командного нападу. Чим краще засвоєні гравцями індивідуальні тактичні способи ведення гри, тим легше команді організовувати свої атаки, вибирати засоби нападу, готувати та проводити комбінації. Під час змагання часто складається ситуація, коли один нападник має розіграти м’яч і точно передати його партнерові, що знаходиться у сприятливому положенні для продовження атаки, або коли він, одержавши м’яч, має самостійно пройти до кошика і закинути його без безпосередньої допомоги партнерів.

Для того щоб успішно діяти в нападі, баскетболіст повинен володіти індивідуальними способами боротьби із суперником, правильно орієнтуватися в складних ігрових ситуаціях.

Різновиди індивідуальних дій гравця в нападі:

•             без м’яча: маневри, переміщення, зупинки, прискорення, вибір позиції, звільнення від опіки суперника, відволікаючі дії (фінти);

•             із м’ячем: ведення, передачі, кидки в кошик, добивання, підбір м’яча, що відскочив від щита чи кошика, взаємодії з партнером.

Індивідуальні тактичні дії без м’яча. Гра без м’яча є однією з найголовніших тактичних дій у нападі. До дій без м’яча відноситься звільнення від опіки суперника і вихід на вільне місце для того, щоб одержати м’яч від партнера та продовжити дії в атаці, або звільнити частину майданчика під щитом для партнера і створити йому вигідні умови для єдиноборства із суперником, або успішно боротися за оволодіння м’ячем, який відскочив від щита чи кошика.

Дії гравця без м’яча здійснюються у трьох напрямках: до кошика, до м’яча та від м’яча. Мета цих дій полягає в тому, щоб звільнитися від опіки суперника й вийти на вільне місце, отримати м’яч від партнера та продовжити атаку, створити сприятливі умови для інших партнерів або для успішної боротьби за оволодіння м’ячем, що відскочив від кошика.

За напрямком і характером переміщень виокремлюють два способи виходів на вільне місце для отримання м’яча: вихід назустріч партнерові з м’ячем перед суперником і вихід за спиною суперника. У змагальній практиці ці два способи реалізуються у визначених поєднаннях: коловий вихід: S-подібний вихід; V-подібний вихід за спину суперника; L-подібний вихід «петлею» на вільне місце (рис.2).

 

Рис. 2. Способи пересування гравця для отримання м’яча: а – коловий вихід на  вільне   місце; б – S-подібний  вихід  на вільне  місце;   в – вихід петлею; г – V-подібний вихід на вільне місце

Під час виконання будь-якого способу чи варіанта, звільнення від опіки захисника забезпечується раптовим ривком, зміною напрямку й темпу бігу. Перед спробою вийти на вільне місце для отримання м’яча та атаки кошика необхідно спочатку наблизитись до захисника, зробивши фінт на ривок у бік, протилежний виходу, і тільки потім різко відірватися від захисника.

 

Індивідуальні тактичні дії гравця з м’ячем

Тактичні дії в нападі ґрунтуються на вмінні володіти м’ячем, оскільки кидки, передачі, ведення, повороти, фінти – це і є володіння м’ячем. Під час стрімкої атаки, коли суперник ще не встиг організувати оборону, кожний гравець нападу повинен чітко визначити швидкісні ситуації в атаці та сприяти їхньому розвитку й завершенню точними передачами і кидками.

Правильне проведення відволікаючих дій (фінтів) на кидок, прохід, передачу дозволяє баскетболісту спочатку замаскувати свої справжні дії, вивести суперника, який опікає гравця з м’ячем, з положення рівноваги, а потім прорватися до кошика чи виконати кидок із середньої або дальньої відстані.

Після отримання м’яча від партнера насамперед необхідно оцінити, чи є можливість для кидка і визначити відстань до кошика. Якщо гравець знаходиться не в оптимальному положенні для кидка, то він повинен передати м’яч партнерові, який перебуває ближче до кошика. У разі неможливості передати м’яч партнерові необхідно зробити спробу самому наблизитися до кошика чи створити ситуацію для виконання кидка партнером. Якщо всі три варіанти неможливі, то необхідно передати м’яч «диспетчеру» та спробувати зіграти без м’яча.

Усі ці дії неможливо виконати без правильної початкової позиції (стійки) гравця, що називається позицією потрійної загрози, завдяки якій є можливість виконати кидок, передачу чи ведення м’яча.

Незважаючи на те, що баскетбол є колективною грою, тактика ведення гри складається з індивідуального протиборства нападника й захисника, між конкретними парами та групами гравців. Команда проводить атаку кошика через гравця, який звільнився від опіки. Отримавши м’яч, цей гравець повинен спробувати обіграти суперника в ситуації 1x1; зробити миттєвий вибір у відповідь на дії захисника.

Якщо нападник з м’ячем правильно оцінює ігрову ситуацію, то в нього є можливість для реалізації таких індивідуальних дій:

•             якщо захисник опікає на відстані, то можна виконати кидок;

•             оцінивши позицію захисника, нападник повинен адекватно діяти   доти, доки захисник не займе зручне положення для протидії;

•             якщо ноги захисника не зігнуті, то це означає, що він не готовий до захисту і нападник повинен атакувати;

•             гравцю з м’ячем доцільно зробити фінт на передачу, щоб з’ясувати, як реагує захисник на провокацію;

•             якщо захисник діє дуже жорстко, необхідно під час атаки кошика «спровокувати» контакт із ним, змусити його порушити правила й отримати персональне зауваження.

Фінт є імітацію початку підготовчої фази того технічного прийому, який в даній ситуації може бути реально виконаний. Фінти не мають чітко вираженого самостійного значення, оскільки вирішальну роль майже завжди відіграє основний прийом, який логічно поєднується з фінтом і слідує за ним після того, як суперник, зреагувавши на нього, вийде з положення рівноваги.

Фінт на ривок - ривок. Гравець виставляє ліву ногу вперед-уліво, злегка нахиляє тулуб ліворуч і переводить погляд в тому ж самому напрямку, показуючи захиснику, що збирається обійти його з лівого боку. Якщо захисник реагує на фінт, то необхідно зробити різкий крок правою ногою повз захисника з нахилом тулуба вперед.

Фінт на прохід - прохід (рис. 3). Гравець робить крок уперед-уліво, імітуючи прохід; у тому ж напрямку відводяться руки з м’ячем. Коли захисник зреагує на фінт, гравець різко відштовхується і кроком лівою ногою праворуч рухається з м’ячем повз захисника.

Фінт на кидок - передача. Нападник вистрибує з м’ячем угору для кидка в стрибку. Йому активно протидіє суперник. Наступної миті нападник відмовляється від кидка й передає м’яч для атаки кільця партнерові, який виходить до щита.

 

 

Рис. 3. Поєднання прийомів фінт і прохід ліворуч - прохід праворуч

 

Рис. 4. Поєднання прийомів подвійний фінт на прохід - прохід

 

Подвійний фінт на прохід - прохід (рис. 4). Гравець виконує фінт на прохід праворуч, виставляючи ліву ногу вперед-управо. В тому ж напрямку витягує і руки з м’ячем. Робиться коротка пауза: гравець, залишаючись у попередньому  положенні, поворотом голови і поглядом показує захисникові, що активні дії будуть спрямовані в інший бік. Захисник готується до протидії, але в цей момент гравець спрямовується в бік раніше виконаного фінту, нібито продовжуючи його.

Ведення - поворот - кидок. Гравця з м’ячем, який намагається атакувати кошик, зустрічає захисник. Тоді нападник робить стопорний крок правою ногою і, використовуючи її як осьову, виконує поворот назад. Це дає йому можливість залишити захисника за спиною і виконати кидок в кільце.

Фінт на кидок - прохід - кидок. Гравець прицілюється для кидка і провокує тим самим захисника зробити рух уперед. Потім нападник швидко опускає м’яч, закриваючи його тулубом, проходить упритул до захисника - повз нього й атакує кільце.

Фінт на кидок - кидок. Гравець виходить до щита, у стрибку виконує фінт на кидок з одного боку кільця, а кидає з іншого «напівгаком».

Фінт на кидок - фінт на передачу - кидок.

Гравець отримує м’яч у положенні центрового, перебуваючи спиною до щита, показує, що він готується до кидка правою рукою «гаком», а потім виконує фінт на передачу ліворуч. Дезорієнтованому захиснику важко запобігти кидку правою рукою.

Уміле, гнучке володіння фінтами і прийомами гри в захисті (фінт на вибивання або відбивання м’яча, фінт на перехоплення, помилкове реагування на фінти суперника тощо) - неодмінна умова подальшого підвищення технічної майстерності баскетболістів.

У єдиноборствах виграють ті гравці, які виконують прийоми на високій швидкості, вирішують одне й те саме завдання різними способами. Одним з ефективних і універсальних засобів, які дозволяють перемогти в єдиноборстві, є обведення. Ним користуються гравці всіх ігрових амплуа. Для його здійснення необхідно мінімум часу (аби отримати інформацію про розташування гравців на майданчику) і висока техніка володіння м’ячем (відволікаючі рухи, виконання кроків у різних напрямках, повороти, різне за характером, способом і швидкістю виконання ведення м’яча, зупинки, стрибки й різноманітні способи виконання кидків м’яча у кошик). Отже, виконання обведення вимагає різнобічної техніко-тактичної підготовленості гравців, стабільності, наполегливості та впевненості в успішному виконанні.

Цінність тактичного використання цього способу атаки визначається в багатьох аспектах гри:

•          прорватися до щита й закинути м’яч у кошик;

•          створити чисельну перевагу, наприклад 2x1;

•          зосередити чи розосередити захист суперника;

•          створити умови для виконання інших прийомів і дій; активізувати дії команди, підвищити маневреність гравців;

•          виконати відволікаючий маневр тощо.

У реалізації індивідуальних тактичних дій дуже важливою є технічна майстерність баскетболістів. Під технічною майстерністю розуміється загальна кількість прийомів, якими володіє гравець під час змагань (обсяг техніки), ступінь різноманітності рухових дій (різнобічність) і ступінь досягнення найвищого результату (ефективність).

 

2.2. ГРУПОВІ ТАКТИЧНІ ДІЇ В НАПАДІ

 

До групових тактичних дій у нападі відносяться взаємодії двох і трьох гравців, спрямовані на подолання захисних протидій та створення вигідних умов одному з партнерів для атаки кошика. Вони є основою для реалізації командного нападу.

Групові дії – це винятково важливі типові блоки, які формують фундамент узгоджених комбінаційних дій команди. Вони базуються на трьох можливих переміщеннях гравця після передачі м’яча партнерові: до кошика, до партнера з м’ячем, до партнера без м’яча.

Взаємодії двох гравців. Основними способами взаємодії двох гравців є спосіб «передай м’яч і вийди», а також заслін, наведення, пересічення.

«Передай м’яч і вийди» – найпростіший приклад взаємодії двох нападників. Після передачі м’яча партнерові (рис. 5) гравець 1 виконує ривок до кошика, щоб звільнитися від опіки захисника та знову отримати м’яч.

Якщо нападнику не вдається звільнитися від захисника прямолінійним ривком, він може змінити напрямок руху, аби ввести в оману суперника      (рис. 6). У цьому випадку нападник 1 робить 2-3 кроки в напрямку до партнера з м’ячем, а потім проривається до кошика, готуючись отримати передачу.

 

Рис. 5. Передача та ривок до кошика

Рис. 6. Передача та ривок зі зміною напрямку руху

Рис. 7. Удаваний рух назустріч м’ячу гравця 2 та його ривок за спиною

 

Захисник, що опікає нападника 2, може спробувати завадити взаємодії нападників, перемістившись на лінію можливої передачі та ускладнюючи отримання передачі від гравця 1. У цьому випадку гравець 2 повинен зробити 1-2 кроки в напрямку до партнера з м’ячем, а потім зробити ривок до кошика за спиною захисника й отримати м’яч від партнера 1 (рис. 7).

При інших можливих варіантах переміщення нападника в напрямку до партнера, який отримав передачу, тактичні взаємодії двох гравців базуються на використанні заслонів.

Сутність заслону: нападник розташовується біля захисника, який опікає партнера, обираючи при цьому місце так, щоб заступити захиснику найкоротший шлях, яким той може переслідувати свого підопічного. Нападник, що ставить заслін, змушує захисника пересуватися більш довгим шляхом, ніж шлях партнера. Цей маневр дає можливість партнерові на короткий час звільнитися від опіки й атакувати кошик. При цьому гравець, який ставить заслін, не залишається нерухомим: зустрівши захисника та пропустивши партнера для подальших дій, він виходить під щит для посилення нападу.

Гравець з м’ячем завжди має пам’ятати, що партнер, який після заслону включається в атаку, зазвичай є більш небезпечним для суперника (рис. 8).

Рис. 8. а) Зовнішній боковий заслін гравця 1 для партнера 2, що володіє м’ячем                 б) Взаємодія центровий – нападник («двійка»)

Рис. 9. Внутрішній заслін: гравець 1 веде м’яч до партнера 2, розташувавшись між ним і його захисником, 1 віддає м’яч       партнерові 2 для кидка

Є декілька варіантів заслонів: зовнішній, внутрішній, наведення, «екран». Їх мета – звільнити партнера з м’ячем або без м’яча для проходу з веденням або для виходу в потрібному напрямку. Якщо гравець, який ставить заслін, розташовується збоку або позаду захисника, що опікає партнера, то маємо зовнішній заслін.

Якщо гравець, який ставить заслін, розташовується між партнером і захисником, що його опікає, то маємо  внутрішній заслін (рис. 9).

Наведення. Нападник може застосувати наведення суперника на будь-якого свого партнера, який знаходиться в статичному положенні чи пересувається. Переміщуючись, нападник наводить захисника, який його опікає, на свого партнера, що знаходиться у визначеній позиції. Наведення може здійснюватись як гравцем з м’ячем, так і гравцем без м’яча. На рис. 10, а показано наведення, при якому нападник проходить повз партнера з веденням м’яча, а на рис. 10, б, коли нападник без м’яча 2 здійснює наведення, звільняючись від опіки суперника, отримує м’яч для кидка чи подальшого розвитку взаємодій.

Рис. 10. Наведення: а) за допомогою дриблінгу; б) за допомогою переміщення

Рис. 11. Наведення            із  застосуванням відволікаючого маневру нападника

Рис. 12. Наведення під час зустрічного пересування двох нападників: 1 і 2  та  3 і 4

Завершити атаку кошика можна під час наведення, коли гравець, який отримав м’яч, посилає його нападнику, який навів на нього суперника         (рис. 11).

Під час наведення часто застосовується відволікаючий маневр. Наприклад, гравець 1 (рис. 11), переміщуючись у штрафну зону, змушує суперника його супроводжувати, потім нападник робить стрімке прискорення до партнера з м’ячем і, отримавши передачу майже з рук у руки, виконує кидок у кошик. В іншій ситуації показано наведення двох гравців під час руху назустріч один одному (рис. 12, а).

У всіх варіантах наведення важливим фактором є стрімке та щільне пересування біля партнера, на якого наводиться опікун. Щоб успішно провести наведення, спочатку виконують фінт на ривок і наближаються до захисника, звільнивши тим самим шлях для виходу в потрібне місце.

На рис. 12, б схематично показано тактичний прийом «пересічення», коли два нападники, пробігаючи щільно назустріч один одному, намагаються спровокувати зіткнення двох захисників. Якщо цю тактичну задумку вдасться реалізувати, то принаймні один з нападників отримає вигідне положення для прийому м’яча.

У «пересіченні» може брати участь і гравець, який веде м’яч назустріч партнерові.

Взаємодії трьох гравців у нападі. Більшість способів взаємодій трьох гравців будуються на основі описаних вище взаємодій двох гравців, до яких приєднується третій. Найбільш поширеними взаємодіями трьох гравців є «трикутник», «трійка», «мала вісімка», «перехресний вихід», «наведення на двох гравців», що зазвичай використовуються за участю гравців різних ігрових амплуа.

«Трикутник». За допомогою взаємодій з використанням передач і переміщень по трикутнику можуть створюватись відносно прості тактичні дії як під час позиційного нападу, так і під час швидкого прориву. До цих взаємодій зазвичай залучаються гравці різних ігрових амплуа: наприклад, гравець задньої лінії – захисник 1, гравці передньої лінії – крайній нападник 4 і центровий 5 (рис. 13).

 

Рис. 13. Взаємодії трьох гравців у позиційному нападі «трикутник»

Рис. 14. Взаємодії трьох гравців                      під  час  швидкого  прориву  в             комбінації   «трикутник»

У позиційному нападі комбінацію «трикутник» доцільно проводити на одному із флангів нападу для кращого використання можливостей центрового.

У цій ситуації порівняно легко передати м’яч центровому 5, підтримати його дії виходами до штрафної зони. Будь-яке підстрахування захисника, що опікає центрового 5, дає можливість гравцям 4 і 1 виконувати кидки із середньої відстані.

Під час проведення швидкого прориву (рис. 14) захисник 1 повинен розташуватися далі від щита, ніж його партнери. Крайній нападник 4, отримавши м’яч на фланзі, передає його назад захисникові 1, який перемістився у центр (на вершину трикутника), а звідси м’яч негайно передається на інший фланг – центровому 5, який завершує атаку чи передає м’яч нападнику 4 або 1 для завершального кидка.

Взаємодії «трикутник» під час проведення швидкого прориву ефективні при реалізації чисельної переваги над захисниками (3x2). Вони вимагають швидких передач м’яча і їх можна виконувати, змінюючи розташування гравців.

«Трійка». Ці взаємодії здійснюються на основі розташування трикутником гравців різних ігрових амплуа та спрямування передачі м’яча на один фланг і виконання заслону на іншому фланзі нападу. Так, на рис.15 гравець задньої лінії 2 передає м’яч нападнику 3 і виконує ривок у протилежному напрямку, ставлячи заслін для гравця задньої лінії 1. Гравець 1 виходить з-під заслону до кошика й отримує м’яч від гравця 3 для кидка.

 

Рис. 15. Взаємодія двох гравців          задньої лінії та  крайнього                нападника  («трійка»)

Рис. 16. Взаємодія двох гравців              задньої  лінії  та  крайнього                нападника (варіант «трійки»)

 

Якщо з якихось причин переміщення до кошика ускладнене (наприклад, переключення захисника, який опікає гравця 2), то гравець 1 може зробити ривок у напрямку до партнера 3 з м’ячем, отримати від нього м’яч, виконати кидок, перейти на ведення м’яча та поставити заслін для гравця 3. Гравець 3, ведучи м’яч, проходить до кошика з-під заслону (рис. 16).

Під час виконання «трійки» можливі різні варіанти. Наприклад, гравець 2, удаючи, що ставить заслін для партнера 1, може на півдорозі змінити напрямок руху та стрімко вийти прямо під кошик для отримання м’яча від гравця 3  й виконання кидка в кошик або, якщо захисник нападника 3, намагаючись уникнути заслону, відступить у штрафну зону, то нападник 3 може зробити ривок уздовж бічної лінії і, отримавши м’яч, виконати кидок із середньої відстані.

«Мала вісімка». У цій комбінації беруть участь три гравці. Використовуючи послідовні пересічення з веденням м’яча, гравці взаємодіють у переміщеннях з виконанням заслонів і коротких передач по так званій «малій вісімці». Мала вісімка носить циклічний характер і може повторюватися кілька разів поспіль (4-5 разів), доки не буде створено сприятливих умов для атаки кошика (рис. 17). Гравець 1 веде м’яч назустріч гравцеві 2 і в момент пересічення віддає йому м’яч  з рук у руки. Гравець 2 своєю чергою веде м’яч у напрямку кошика й віддає його гравцеві 3, який іде на пересічення, і т.д. на одному із флангів атаки.

 

  

 

Рис. 17. «Мала вісімка»

Рис. 18. Перехресний вихід

Рис. 19. Комбінація «перехресний вихід»

 

Комбінацію «мала вісімка» можна ефективно виконувати при розташуванні трьох гравців поблизу задньої лінії атаки чи на одному із флангів передової зони атаки.

Є декілька варіантів завершення атаки в цій комбінації, під час виконання якої гравець, що веде м’яч, може:

•             замість передачі партнерові виконати прохід під щит суперника;

•             замість руху для пересічення після фінту зробити неочікуваний для суперника ривок по краю майданчика в напрямку до щита й отримати м’яч для кидка в кошик;

•             після початку ведення передати м’яч партнерові, який зробив ривок під щит із середини майданчика;

•             відразу кинути м’яч у кошик із середньої або дальньої відстані, якщо захисники сконцентрувалися біля щита, щоб прикрити підступи до нього.

«Перехресний вихід». Найчастіше в ситуації 3x3 застосовується перехресний вихід. Ця взаємодія трьох гравців полягає у пересіченні двох гравців на безпосередній близькій відстані від третього партнера (зазвичай – центрового, який розташовується спиною до щита суперника (рис. 18). Гравець 1 передає м’яч центровому 5 і проходить з правого боку під щит. Гравець 2, виконавши фінт кроком у протилежний бік, проходить з лівого боку. Гравець, який передав м’яч, завжди проходить першим, а його партнер – другим, виконуючи перехресний вихід.

Під час перехресного виходу виконується внутрішній заслін або наведення. Гравець 5 після виконання фінтів може передати м’яч будь-якому партнерові для атаки кошика або кинути м’яч у кошик, або після фінту пройти з веденням м’яча під щит для кидка. До комбінації «перехресний вихід» можна вдаватися не тільки навпроти щита, але й на одному із флангів атаки (рис. 19).

«Перехресний вихід» може реалізовуватися двома гравцями задньої лінії, які розташовується на лінії штрафного кидка (див. рис. 18), або гравцем задньої лінії та крайнім нападником (див. рис. 19). У цій комбінації відкривається багато можливостей для виконання кидка. Якщо нападник проходить першим і приймає передачу із рук в руки, то він знаходиться у вигідній позиції для виконання кидка з близької відстані. Гравець задньої лінії, який проходить за нападником, теж знаходиться на близькій відстані для кидка у стрибку в разі відступу захисників під щит або може продовжити рух до кошика, якщо захисник наштовхнеться на заслін. Центровий, зробивши крок до кошика, відкривається з боку м’яча. Під час цього маневру він має прекрасну можливість для кидка з близької відстані. У рамках гри всієї команди важливо, щоб два партнери, які не беруть участі в комбінації, відтягнули захисників від вісі атаки та розташувалися позаду для забезпечення захисної рівноваги на випадок перехоплення м’яча суперником або оволодіння ним після відскоку від щита.

Подвійний заслін. У виконанні цієї взаємодії беруть участь захисник 1, центровий 5 і нападник 3 (рис. 20). Захисник 1 передає м’яч нападнику 3, який після фінту на прохід уздовж лицьової лінії використовує заслін центрового 5, а потім гравця 1, який рухається до кошика неначе для отримання зворотної передачі та ставить заслін для партнера 3 разом із центровим біля бічної лінії штрафної зони. Гравець 3 може зробити фінт на прохід уздовж лицьової лінії та пройти з веденням м’яча повз подвійний заслін у зону штрафного кидка. Захисник суперника, який опікає нападника 3, відрізаний подвійним заслоном. У разі переключення суперників на нападника 3 він може передати м’яч центровому 5.

 

Рис. 20. Подвійний заслін

Рис. 21. Наведення на двох гравців веденням м’яча

Рис. 22. Наведення на двох   гравців для звільнення від опіки й отримання м’яча

 

Наведення на двох гравців. Подібно до подвійного заслону у взаємодіях трьох гравців здійснюється наведення на двох партнерів, які стоять або підійшли в момент початку наведення (рис. 21,  22).

Нападник 3 веденням м’яча змушує свого опікуна відступити до кошика. Під час цього маневру він наводить опікуна спочатку на центрового 5, а потім на іншого нападника 4, який перемістився з протилежного флангу. У разі переключення захисників суперника гравець 3 може передати м’яч партнерові, який звільнився від опіки для кидка в кошик.

 

2.3. КОМАНДНІ ТАКТИЧНІ ДІЇ  В НАПАДІ

 

Головна функція командних дій у нападі полягає у створенні сприятливих умов одному із гравців для виконання результативного кидка м’яча в кошик у результаті розігрування однієї з ігрових комбінацій або її варіантів і водночас у забезпеченні оволодіння м’ячем під щитом суперника та прийнятті відповідних заходів для забезпечення захисту свого кошика в разі втрати м’яча. Для цього команда обирає визначені організаційні форми ведення гри. Гравці повинні так атакувати кошик, щоб запобігти рухливості захисту суперників, їх зіграності та взаєморозумінню. У той же час нападники діють колективно, цілеспрямовано, використовуючи різні тактичні прийоми, способи  й  варіанти.

Вибір командних дій у нападі починається з того, що гравці досягають необхідного рівня фізичної підготовленості, вчаться правильно використовувати індивідуальні та групові тактичні дії, добре засвоюють функції (ігрові амплуа) кожного гравця в команді.

Тренер обирає систему нападу для команди, враховуючи можливості своїх гравців і свою компетентність.

Під системою нападу розуміється організація командних дій, принципи взаємодій гравців, тактичні маневри та їх варіанти.

У системі нападу умовно виокремлюють такі складові:

•            відповідність індивідуальних можливостей гравців;

•            гармонійний перехід (без ускладнень) від захисних тактичних дій до дій у нападі, від однієї системи атаки до іншої.

Незалежно від використовуваних систем атаки команда має організувати атаку так, щоб влучити м’ячем у кошик суперника.

Система гри – це організація командних дій, що полягає у правильному розподілі й використанні ігрових дій та функцій (амплуа) кожного гравця.

Дії команди в нападі будуються на основі двох тактичних систем ведення гри – швидкого прориву та позиційного нападу. Обидві системи безперервно вдосконалюються і мають велику кількість варіантів, що обумовлюється системою захисту суперника, складом команд і конкретними умовами проведення змагання.

Вибір способу ведення атаки визначається насамперед особливостями гри суперника. Обраний варіант повинен максимально сприяти реалізації сильних сторін своєї команди та слабких сторін суперника.

Швидкий прорив. Сутність швидкого прориву полягає в тому, щоб на великій швидкості доставити м’яч до кошика суперника, виконати кидок в умовах непідготованого суперником захисту, а найчастіше – у створенні чисельної переваги нападників.

Найбільш сприятливими ситуаціями для проведення швидкого прориву є перехоплення м’яча під час дій у захисті, оволодіння м’ячем під час відскоку на своєму щиті й вкидання м’яча з-за меж майданчика після закинутого м’яча суперником.

Отже, організація швидкого прориву починається з оволодіння м’ячем, проведення системи пересувань нападниками й застосування ними різних передач та ведення м’яча.

Виокремлюють три фази швидкого прориву: початок, розвиток і завершення.

Успіх першої фази – початку – визначається швидкістю проведення пересування гравців, стартовим прискоренням кожного учасника атаки й точністю першої передачі. Саме у цій фазі команда намагається домогтися чисельної переваги. Гравці відриваються від суперника, почавши рух до його кошика, коли партнер під своїм кошиком тільки готується оволодіти м’ячем, і є впевненість у тому, що він заволодіє ним.

Друга фаза швидкого прориву – розвиток. У цій фазі команда збільшує швидкісний маневр, що здійснюється найкоротшим шляхом, охоплюючи всю площу майданчика, використовуючи три коридори, які займають гравці під час швидкого прориву. Тобто гравці атакують широким фронтом, зберігаючи чи продовжуючи боротьбу за чисельну перевагу (рис.23).

 

 

Рис. 23. Три коридори атаки, які займають гравці під час швидкого прориву

 

Саме в другій фазі атаки повинна проявитися висока швидкість бігу, швидкість виконання прийомів і тактичних дій, їх раціональність і ефективність. Успішний розвиток атаки в цій фазі залежить від тактичної доцільності використання передачі чи ведення м’яча.

У третій – завершальній – фазі реалізується чисельна перевага або виграш єдиноборства одним із гравців у разі чисельної рівноваги нападників і захисників. Дії гравців відбуваються біля щита суперника й завершуються заключним кидком з близької або середньої відстані без активної протидії з боку суперника. Залежно від обставин кидок може здійснюватися також із-за меж 3-очкової зони.

Перша фаза організації атаки є найбільш важливою. Допущення помилки у цій фазі робить проведення швидкого прориву неможливим. Перша передача негайно повинна бути спрямована найближчому партнерові, який виходить у бічний коридор і, якщо ця передача неможлива, то м’яч треба передати іншому захисникові, що виходить у центральний коридор майданчика (рис. 24).

 

 

Рис. 24. Дії нападників під час організації швидкого прориву після передачі м’яча на фланг майданчика

 

У прориві беруть активну участь усі гравці. Першими в прорив прямують гравці передньої лінії, а потім – задньої лінії захисту.

Напрямок пересувань гравців залежить від ігрової ситуації в момент оволодіння командою м’ячем і від системи пересувань, вибраних для організації швидкого прориву.

Способи організації швидкого прориву. Основною особливістю організації швидкого прориву в сучасному баскетболі є використання різних способів атаки. Команди нападають не тільки коли мають чисельну перевагу над суперником або при рівному співвідношенні гравців, але й часто проводять ешелонований прорив, атакуючи кошик суперника при чисельній меншості.

Проведення прориву одним гравцем. Проведення швидкого прориву одним гравцем – один з найпростіших варіантів. У ситуаціях, коли є передумови для прориву, один із гравців стрімко біжить до кошика суперника, а гравець, який заволодів м’ячем, довгою передачею виводить партнера на кидок з близької відстані. При використанні такого способу атаки друга фаза організації прориву випадає (рис. 25).

Швидкий прорив із чисельною перевагою гравців. Під час гри часто виникають ситуації, коли нападники створюють чисельну перевагу над захисниками: двоє проти одного захисника (3x2, 4x3, 5x4).

У співвідношенні 2x1 у завершальній фазі атаки нападники пересуваються виступом або фронтально, але м’яч завжди повинен знаходитися у гравця, який найкраще володіє веденням або передачею. На рис. 26 зображено три способи завершення атаки 2x1.

У співвідношенні 3x2 найкращий варіант розташування гравців – трикутник вершиною назад, коли крайні гравці знаходяться попереду, а середній – позаду.

Рис. 25. Прорив одним гравцем

 

При таких варіантах завершення швидкого прориву все залежить від гравця, який володіє м’ячем. Він швидко оцінює ситуацію та приймає рішення: самому пересуватися вперед з м’ячем або передати його вільному від опіки партнерові. Якщо партнери прикриті, то він прямує до кошика і завершує атаку; якщо один із захисників перекриває шлях і заважає виконати кидок, то м’яч передається вільному від опіки партнеру.

 

Рис. 26. Варіант завершення швидкого прориву 2x1, коли гравець 1 відтягнув захисника та передав м’яч партнерові назад (а); варіант завершення швидкого прориву з одного флангу майданчика: гравець 1, виконуючи подвійні кроки для кидка, відволікає захисника (б); варіант швидкого прориву під час пересування гравців на флангах (в)

 

У таких ситуаціях гравець з м’ячем відволікає одного із захисників на себе, створюючи сприятливі умови для взяття кошика.

Під час атаки 3x2 відзначається поздовжнє та фронтальне розташування захисників суперника. Під час поздовжнього розташування гравців захисту пересування нападника з м’ячем обмежене. У цій ситуації активну позицію займають крайні гравці й один з них повинен атакувати кошик, використовуючи дриблінг. Якщо захисник переключиться на крайнього гравця, то він може передати м’яч середньому, який завжди знаходиться позаду (перед лінією штрафного кидка). Гравці без м’яча повинні забезпечити надійні умови для прийому м’яча і бути готовими виконати кидок (рис. 27).

Швидкий прорив із чисельною рівновагою гравців нападу та захисту.

При рівному співвідношення гравців нападники застосовують вивчені комбінації, побудовані на групових взаємодіях трьох гравців, сміливо застосовують поздовжні проходи, обведення, наведення, заслони, відволікаючі дії, різні способи кидків тощо. Добре розвинене орієнтування, висока індивідуальна майстерність, взаєморозуміння та узгодженість дій є головними складовими для досягнення успіху  в  таких ситуаціях.

 

Рис. 27. Організація завершення швидкого прориву 3x2: при фронтальному (а) та поздовжньому (б) розташуванні захисників

Рис. 28. Завершення швидкого прориву у співвідношенні гравців 2x2 «двійка»

 

Доцільно розглянути дії нападників при однаковій  кількості захисників. У ситуації 1x1 нападник може обіграти захисника за рахунок швидкого обведення суперника з використанням відволікаючих дій, фінтів, раптових зупинок, поворотів і кидка у стрибку або після прориву під щит. У випадках, коли захисник відступає до свого кошика, намагаючись завадити кидку з близької відстані, у нападника з’являється можливість атакувати кошик і зробити кидок із середньої відстані. Для цього необхідно різко зупинитися та кинути м’яч у кошик.

У співвідношенні 2x2 гравці використовують вивчені комбінації для двох партнерів, наприклад «двійку» (рис. 28).

Головний маневр комбінації проводиться біля штрафної зони з використанням різноманітних заслонів і пересувань. Хто з партнерів повинен зайняти позицію центрового і які дії він буде використовувати, визначається ігровими обставинами.

Завершення швидкого прориву у співвідношенні гравців 3x3 здійснюється на основі використання усіх видів взаємодій за участю трьох гравців.

При наближенні до зони штрафного кидка гравці можуть застосовувати «трійку», «малу вісімку», «перехресний вихід», «пересічення», заслони, наведення та типові комбінації за участю центрового. Ефективність таких взаємодій залежить від уміння гравців швидко наблизитися і «відірватися» від суперника, від збереження широкого фронту атаки й темпу виконання кожної наступної дії.

Ешелонований прорив. Цей спосіб проведення швидкого прориву характеризується тим, що команда створює чисельну перевагу, атакуючи великими силами – четверо проти трьох, п’ятеро проти чотирьох. Але, як правило, ешелонований прорив розвивається і завершується в умовах чисельної рівноваги атакуючих і захисників із застосуванням типових комбінацій двох і трьох гравців. Велика кількість гравців, які беруть участь у проведенні прориву широким фронтом двома послідовними ешелонами (у тому числі за участю високорослих нападників і центрових), дають команді можливість створити руйнівний натиск на оборону суперників.

Виокремлюють три фази  ешелонованого прориву: початок, розвиток і завершення. Якщо під час здійснення прориву гравцями передньої лінії (перший ешелон) супернику вдалося організувати протиборство двом-трьом нападникам, які прорвалися до зони атаки, то партнерам задньої лінії необхідно створити умови для посилення атаки за рахунок нарощування нових сил. Нарощування атакуючої потужності відбувається немовби хвилями, що набігають – ешелонами. Спочатку рухається в бік кошика суперника гравець з м’ячем, захоплюючи за собою партнерів. Потім його випереджають один або два гравці, а в кінцевому підсумку підключаються інші. Пересування атакуючих у такій послідовності зумовлене захисними позиціями суперника в момент переходу нападників у прорив.

Найпростіший спосіб ешелонованого прориву полягає в тому, що гравці першого ешелону своїми активними діями притискують захист до щита, забезпечуючи умови для кидків з відстані 3-5 м для гравців, які пересуваються в наступних ешелонах. Гравці першого ешелону намагаються розосередити захисників по всьому фронту атаки й відволікають увагу суперників своїми активними діями, створюючи гравцям другого ешелону «коридор» для проходу під щит.

Фази ешелонованого прориву. На рис. 29 гравець 3, оволодівши м’ячем, виконав першу передачу гравцю 1 (варіант: передача гравцю 2). Партнер 2 виходить у центральний коридор для отримання передачі, а гравці 4 і 1 пересуваються в лівому та правому коридорах, різко входячи у штрафний майданчик для атаки кошика. Це перший ешелон розвитку атаки.

Швидкий нападник 3 супроводжує гравця 2, який веде м’яч, і готовий отримати передачу від нього для атаки з лінії штрафного кидка чи проходу під кошик. Це другий ешелон розвитку атаки. Центровий 5 теж формує другий ешелон швидкого прориву – він забезпечує страхування. Його дії впливають на організацію проведення та завершення швидкого прориву. Зазвичай функцію страхування виконує гравець, який вкидає м’яч із-за лицьової лінії після закинутого м’яча (центровий), або гравець, який заволодів м’ячем після відскоку й виконав першу передачу, щоб розпочати швидкий прорив. Страхування у другій фазі швидкого прориву має безліч варіантів і значні потенційні можливості.

У завершальній фазі зусилля гравців спрямовані на те, щоб створити сприятливі умови для кидка в кошик, підібрати м’яч у разі промаху й підготувати перехід від нападу до захисту при втраті м’яча.

Загальний принцип реалізації чисельної переваги вимагає активних дій гравця, який веде м’яч, щоб відволікти на себе захисника й передати м’яч неприкритому партнерові. Якщо в першій лінії атаки чисельної переваги досягти не вдалося, то атаку можуть завершити гравці другого ешелону.

Успіх швидкого прориву здебільшого залежить від того, наскільки автоматизовані дії гравців під час організації та проведення атаки. Кожний гравець зобов’язаний діяти раціонально та грамотно в будь-якій ситуації. Чисельна перевага створюється швидким пересуванням м’яча в позицію для взяття кошика. Успішний швидкий прорив починається передачею на вихід партнера чи веденням незалежно від способу оволодіння м’ячем. Фактично швидкий прорив можна починати в будь-який момент оволодіння м’ячем: під час відскоку від щита, після перехоплення, оволодіння вільним м’ячем, після взяття кошика з гри або після закинутого чи невдалого штрафного кидка.

Перевагою швидкого прориву є можливість виконувати кидки з близької відстані, а отже, є більше шансів закинути м’яч. За допомогою швидкого прориву м’яч доставляється в передову зону настільки швидко, що захист пресингом стає неефективним. Іншою перевагою швидкого прориву є те, що він може бути головною зброєю проти зонної системи захисту. Наприклад, передача м’яча під кошик суперника ще до того, як усі п’ять гравців суперника повернуться у свою тилову зону.

Рис. 29. Варіант ешелонованого прориву

 

Способи швидкого прориву можуть бути довільними. Але взагалі він проводиться після короткої чи довгої передачі веденням м’яча з пересуванням гравців уздовж прямих коридорів або з пересіченням гравцями майданчика.

До відносних недоліків цього варіанта необхідно віднести уразливість команди, що втратила м’яч під час проведення швидкого прориву, високі вимоги до рівня фізичної підготовленості гравців і необхідність володіння високою швидкісною технікою.

Окрім того, контратака не є системою, яку можна було б практикувати постійно. Це залежить від виникнення, сприятливих ситуацій, уміння суперників створювати захисну рівновагу під час проведення атаки, індивідуальних особливостей гравців, складу команди тощо.

Позиційний напад. Під час гри швидкий прорив вдається провести не завжди, тому що суперник встигає організувати командну оборону та прикрити всіх гравців нападу. У цьому випадку команда має застосувати одну із форм позиційного нападу, під час якого нападники намагаються переграти організований захист суперника.

Головний принцип системи позиційного нападу – ведення атаки з позицій, які визначені для дій гравцям різних ігрових амплуа команди. Баскетболісти послідовно руйнують захист суперника протягом 24 с, відведених згідно з правилами гри на проведення однієї атаки. Цього достатньо, щоб розіграти вивчену комбінацію будь-якої складності. Якщо це не вдається, то команді необхідно створити умови для тактично обґрунтованого кидка із середньої або дальньої відстані.

У позиційному нападі склалося дві системи командних дій: через центрового гравця і без центрового гравця. Ці системи мають багато варіантів. Кожна команда бере на озброєння один або кілька варіантів нападу, які вона використовує проти різних видів захисту.

Позиційний напад відрізняється у грі проти різних систем захисту. Розрізняють напад проти персональної, зонної системи захисту та їх комбінацій і варіантів. У зв’язку з цим гравцям доводиться розучувати велику кількість різноманітних взаємодій.

Для того щоб гра кожного баскетболіста була максимально ефективною, їхні дії розподіляють за ігровими функціями (амплуа). Команди формують із гравців передньої лінії – нападників і гравців задньої лінії – захисників. Їх кількість не ї сталою та залежить від індивідуальних можливостей гравців, обраної системи ведення гри й конкретних умов змагань. Але незалежно від цього в кожній команді завжди визначають гравців трьох ігрових позицій – центрових, крайніх нападників і захисників.

У позиційному нападі виокремлюють три послідовні фази атаки:

•              підготовчу: розташування гравців на вихідних позиціях і розосередження чи зосередження нападників у визначених частинах майданчика;

•              основну: гравці колективними діями створюють чисельну перевагу або умови для єдиноборства;

•              завершальну: реалізується чисельна перевага й організується боротьба за м’яч під щитом.

У першій фазі нападники переводять м’яч на половину суперника й займають вихідні позиції. Визначена схема розташування гравців створює рівновагу на всіх частинах майданчика або, навпаки, зосереджує гравців на головному напрямку атаки.

У другій фазі позиційного нападу команда намагається здійснити взаємодії, що забезпечують звільнення від опіки одного із гравців для кидка чи створення умов для єдиноборства 1x1 одному з нападників.

У завершальній фазі один із гравців виконує кидок м’яча в кошик, команда організовує боротьбу за оволодіння м’ячем під щитом і забезпечує своєчасний відхід до захисту.

Є два основних варіанти позиційного нападу: за участю           центрових гравців і без участі центрових гравців. З невеликими                  модифікаціями ці варіанти застосовують проти різних систем захисту. Напад із залученням високорослих центрових гравців – найбільш поширений у сучасному баскетболі. Це пов’язано з особливостями гри, в якій зріст спортсменів має виключно важливе значення. Розташування центрових біля щита надає їм значної переваги.

Напад з одним центровим. Командні взаємодії з одним центровим визначаються його розташуванням у зонах нападу. Високий і результативний центровий може розташовуватися в безпосередній близькості від щита суперника – у нижній частині, в середній частині та у верхній частині штрафної зони.

Доцільно розглянути типові взаємодії із центровим у нападі проти персональної системи захисту.

При розташуванні центрового в нижній частині штрафної зони партнери з передньої та задньої лінії намагаються створити умови насамперед центровому для завершення атаки (рис. 30, а).

Розташовуючись у середній частині штрафної зони (між лінією штрафного кидка й кошиком), центровий може активно сам атакувати та допомагати звільнятися від опіки своїм партнерам (рис. 30, б). У той час, коли в нижній позиції центровий майже завжди грає і виконує кидки із вихідного положення спиною до кошика, то в середній позиції він може отримати м’яч і, повернувшись до кошика, атакувати кидком або проходом під щит.

У верхній частині штрафного майданчика (на лінії штрафного кидка) центровий виконує переважно заслони, передачі, наведення. Атакуючи кидком з такої позиції, він може пройти під щит із дриблінгом  і кидком з близької відстані. У цій позиції він перебуває далеко  від кошика, щоб атакувати в положенні спиною до щита (рис. 30, в).

 

Рис. 30. Взаємодії із центровим 5 у нижній (а), середній (б) і верхній (в) позиціях штрафної зони

 

Напад з двома центровими. Взаємодії з двома центровими визначаються їх розташуванням. Якщо центрові розташовуються поряд, то вони використовуються для створення подвійного заслону (рис. 31, а).

Центрові можуть зайняти позиції з протилежних боків штрафної зони (розташування нападників 2 і 3). У цьому випадку гравець задньої лінії 1 та нападник 3 найчастіше вдаються до зустрічних переміщень з подальшим проходом повз одного чи двох центрових.

 

Рис. 31. Взаємодії гравців з двома центровими: використання подвійного заслону для нападника 3 (а); «екран» із зустрічними пересуваннями центрових (б); використання центрових 4 і 5, які ставлять заслін для звільнення нападників і отримання м’яча для кидка – розташування гравців у вигляді «піраміди» (в)

 

Напад без центрових гравців. У цій системі нападу застосовують широке розташування нападників по периметру зони нападу. Це дозволяє використати три типи атакуючих маневрів (рис. 32); а) переміщення гравців по «великій вісімці»; б) зустрічні пересування чотирьох або п’яти гравців із застосуванням заслонів; в) виходи окремих гравців за допомогою перехресних пересувань на будь-яку позицію для отримання м’яча й кидка.

Рис. 32. Напад переміщенням по великій вісімці (а): гравець 2 передає м’яч партнерові й входить для отримання м’яча у штрафну зону, 1 передає 5, який вийшов на місце 2, і входить у зону для отримання м’яча, використовуючи гравця 4 для наведення свого суперника і т.д.; напад із заслонами (б): гравець 1 передає м’яч 2 і ставить заслін для 3. Якщо 3 не отримав м’яча, він ставить заслін 4, а той – для гравця 5 і т.д.; вихід на позиції центрового гравців 4 і 1 в нападі без центрового (в)

Позиційний напад проти зонної системи захисту. Його особливості зумовлені тим, що проти гравця, який володіє м’ячем, зосереджено кілька захисників. Є чітко визначені способи організації командних дій проти зонної системи захисту:

•             швидкий прорив, під час якого нападники намагаються атакувати кошик раніше, ніж вдалося організуватися зонний захист;

•             розташування гравців, під час якого на одному із флангів майданчика з’являється більше нападників, ніж захисників, – «перевантаження»;

•             виконання швидких передач для того, щоб захисники не встигали пересуватися за м’ячем, завдяки чому один із нападників отримує можливість зробити  кидок без перешкод;

•             пересування гравців за схемами засвоєних комбінацій так, щоб захисники не змогли одночасно забезпечити прикриття нападників в окремих зонах;

•             застосування заслонів, щоб не дати можливість захисникам вийти вільно у визначену частину майданчика, звідки виконується кидок.

Організація атаки із застосуванням «перевантаження», проходів під щит, зміни місць і заслонів є найпоширенішим способом атаки проти зонного захисту.

«Перевантаження». При застосуванні цього способу нападу проти зонної системи захисту нападники розташовуються всередині й навколо штрафної зони так, щоб створити чисельну перевагу гравців у визначених місцях майданчика. Швидка передача м’яча при цьому дозволяє               гравцям нападу вивести одного з партнерів для надійного кидка в             кошик (рис. 33).

Рис. 33. «Перевантаження» у нападі розташуванням нападників 1-3-1 проти зонного захисту 2-3 за допомогою передач м’яча між гравцями 1, 3 і 5 в нападі створюють чисельну перевагу проти захисників 1 і 5. Нападники 1, 3, 5 і 4 створили чисельну перевагу у грі проти гравців зонного захисту 1, 5 і З