Методика навчання тактиці гри у футбол.

Методика навчання тактиці гри у футбол

Ціль процесу — навчання й удосконалювання тактики гри, формування в учнів умінь і навичок доцільного застосування в умовах змагань технічних прийомів і умінь, грамотно будувати взаємодії з партнерами в залежності від ігрової ситуації. Засобами навчання і тренування тактики гри є спеціальні й підводячі вправи, навчальні й двосторонні ігри та офіційні матчі.

Навчання тактиці гри проводиться в такій послідовності: спочатку навчають індивідуальним, потім груповим і командним тактичним діям. Навчання індивідуальним тактичним діям проводиться паралельно з навчанням техніці гри. При засвоєнні технічних прийомів акцент у навчанні робиться на своєчасність застосування прийому, який вивчається. Гравців учать аналізувати ігрові ситуації, розвивають тактичне мислення.

Спочатку вчать ігровим діям у нападі: вибору позиції, звільненню від опіки захисника, веденню м'яча, ударам по воротах і фінтам. Навчання й удосконалювання про ходять у вправах, що постійно ускладнюються, близьких до ігрових. Діям у захисті гравців учать після засвоєння нападаючими індивідуальних дій без опору. Спочатку вивчають дії проти нападаючого без м'яча: закривання гравця, протидія виходу на вільне місце, потім перехопленню м'яча відбору, протидії ударам по воротах і фінтам. Важливе значення в навчанні індивідуальним діям мають вправи змагального характеру між нападаючим і захисником по застосуванню визначених ігрових прийомів і навчальна гра «Один на один» (1x1).

Вправи й ігри

1. Гравець А переміщається по полю довільно, змінюючи напрямок і швидкість руху, сполучаючи пересування бітом із раптовими зупинками, поворотами та ривками. Гравець Б, пересуваючись із гравцем А, повторює його, дії, намагаючись не відстати.

Те саме, гравець А виконує вправу, застосовуючи ведення м'яча.

2. Вправа виконується на обумовленому майданчику в обмеженому коридор. Гравець А за допомогою фінтів прагне відірватися від гравця Б, що опікує, і подолати в максимально короткий час відстав від середньої лінії до штрафного майданчика. Те саме, гравець А володіє м'ячем.

3. Гра 1x1 проводиться на обмеженому майданчику (квадрат 10 - 15x10 -15, коло діаметром 15—20 м тощо).

Гравець А, що володіє м'ячем, прагне якомога довше його втримати, гравець Б намагається його відібрати. Зміна ролей відбувається, як тільки Б відбере м'яч або А упустить м'яч за лінію.

4. Той самий майданчик. На протилежних боках майданчика встановлюються двоє воріт. Грають один проти одного. Гравці прагнуть забити у ворота суперника м'ячів більше, ніж пропустять у свої.

5. Гравець 1 веде м'яч, обіграє захисника 2 і, уриваючись у штрафний майданчик, завдає удару по воротах. Гравцю 2 не можна і заходити на штрафний майданчик. Зона дії граючих обмежена прапорцями.

6. Гравець 1 веде м'яч уздовж штрафного майданчика, застосовуючи раптові зупинки, ривки, і постійно імітує вхід на штрафний майданчик. Гравець 2, знаходячись на штрафному майданчику, супроводжує гравця 1 уздовж лінії майданчика, повторюючи всі його дії. Як тільки гравцю 1 вдається обіграти гравця 2, він заходить на штрафний майданчик і завдає удару по воротах.

7. Гра ведеться 1 х 2 на обмеженому майданчику. Захисник А, застосовуючи фінти, відбирає м'яч у гравців Б і В. Завдання захисника ускладнюється шляхом:

а) збільшення площадки для гри;

б) збільшення кількості торкань м'яча підряд одним гравцем (одне, два, три, довільне число торкань м'яча);

в) кількості завданих нападаючим способів передач, напрямків і траєкторії польоту м'яча (по землі, не вище голови, довільно та ін.). Захисник змінює того з нападаючих, хто винний у втраті м'яча.

До оволодіння груповими взаємодіями приступають після оволодіння гравцями основних індивідуальних дій. Спочатку вивчають взаємодії двох, трьох, чотирьох і більше гравців у нападі без зміни і зі зміною місць, потім із пасивно граючим суперником, потім переборюючи активну протидію захисників. Причому, доцільно починати навчання в умовах переваги нападаючих над захисниками (2 х 1, 3 х 2, 4 х 3 та ін.), потім при чисельній рівності (2 x 2, 2 x 3, 4 x 4 та ін.) і потім при кількісній перевазі захисників (1x2, 2 x 3, 3 x 4, 2 x 4 тощо). Групові взаємодії удосконалюються в ігрових вправах і навчальних іграх, складність яких варіюється за допомогою:

а) збільшення або зменшення площадки для гри та числа граючих;

б) обмеження числа торкань м'яча підряд одним гравцем (одне, два, три, довільне число торкань);

в) способів прийому, що задаються, передач і ведення м'яча;

г) визначення напрямку передач і траєкторії польоту м'яча;

д) ступеня протидії нападаючим (кількості захисників і їхній активності).

До навчання командним діям приступають тільки після того, як учні освоїли основні технічні прийоми, індивідуальні та групові дії, а також засвоїли необхідний мінімум теоретичних знань. На перших заняттях потрібно познайомити учнів з основними тактичними системами гри, обов'язками гравців і зонами їхніх дій. Практичне навчання командним діям і закріплення їх ведеться за допомогою ігрових вправ, навчальних ігор і змагань.

Важливе місце в тактичній підготовці футболістів займають навчальні ігри в одні та двоє воріт. Викладач має керувати навчальною грою, направляючи дії гравців на вивчення визначених взаємодій. На початку навчальної гри викладач ставить завдання, пояснюючи роль кожного гравця. При цьому потрібно широко використовувати наочні методи: макети, схеми тощо. Під час гри необхідно уникати частих зупинок, намагаючись виправляти помилки гравців по ходу гри. Викладач протягом усієї гри, не випускаючи з уваги її основного напрямку, перебуває в тих ланках, де частіше допускаються помилки у взаємодії гравців, щоб мати можливість оперативно втрутитися в процес навчання. Після гри потрібно проаналізувати дії всієї команди в цілому, окремих ланок і кожного гравця.