Тема "Методика навчання на уроках фізкультури" для учнів 9 класу

 

МЕТОДИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗКУЛЬТУРИ

 На уроках фізкультури учні набувають знань, умінь навичок. Процес навчання будується, як і на уроках інших предметів, відповідно до дидактичних принципів радянської педагогіки. Внаслідок того, що змістом уроків фізкультури є рухова діяльність, існує певна специфіка застосування методів навчання на цих уроках. На практиці проведення уроків використовуються різноманітні методи і методичні прийоми навчання. Ці методи можна поділити на три групи: а) словесні (пояснення, бесіда, розпорядження, команда, підрахунок) б) наочні (показ вправи учителем або учнем, демонстрування техніки виконання вправ на плакатах, схемах, кінокільцівках); в) практичні (практично виконання вправ).  Краще розроблені й більш поширені наочні методи та метод практичного виконання вправ учнями. Поєднання показу і практичного виконання вправ посідає основне місце при навчанні основних положень і рухів рук, ніг, тулуба, голови, з яких складаються рухові дії.
 Навчаючи учнів, учитель переважно називає вихідні положення певної вправи, наприклад: "Руки на пояс", визначення початку дії - "Вправу починай!", регулювання темпу виконання вправи шляхом відліку - "Раз" "Два", "Три" і т. д. Такий метод навчання забезпечує практичне засвоєння учнями вправ, але не озброює їх відповідними знаннями про назви елементарних рухів і положень тіла, про правила їх виконання, про різні характеристики рухів тощо. В діючих програмах та методичних посібниках з фізичної культури навіть немає чіткого визначення змісту та обсягу знань, які повинні засвоювати учні. Передбачені навчальною програмою елементарні теоретичні відомості з фізкультури є лише початком цієї справи.
 Словесні методи відіграють важливу роль у навчанні фізичних вправ, в активізації пізнавальної діяльне дітей і озброєнні їх знаннями. Від того, як озброюються учні знаннями про фізичні вправи, значною мірою лежить ефективність їх фізичного виховання: формування умінь і навичок, виховання правильної постави, розвиток довільного регулювання рухів, звичка самостійно використовувати засоби фізичної культури в повсякденному житті тощо.
 Однією з причин недостатнього використання словесних методів у навчанні фізичних вправ є те, що методичній літературі не обгрунтовані основні педагогічні вимоги щодо застосування цих методів на уроках фізкультури. І досі недостатньо висвітлені в педагогічній і в психологічній літературі вікові можливості школярів щодо розуміння словесних пояснень рухів. Крім учителі-класоводи часто відчувають утруднення, коли треба вжити спеціальний термін з фізичної культур внаслідок цього, уникають словесних методів, а навчають переважно за показом, який здійснюють самі або один з учнів.
 З метою розробки методичних прийомів навчанні, які активізують пізнавальну діяльність учнів і сприяють оволодінню знаннями з фізичної культури, ми провели спеціальні дослідження. Результати досліджень показали, що ті методичні прийоми, які стимулюють в учнів мову і мислення при навчанні фізичних вправ, одночасно сприяють озброєнню їх знаннями про рухові дії. Засвоєнню учнями назв вправ, ігор, окремих елементних рухів, частин тіла, а також назв характеристик рухів сприяє така методика навчання, при якій поєднується виконання вправ за показом і за словом. Учитель словесно підкреслює особливості виконання певних прав, учні самі називають вправи і рухи та правила їх виконання, називають вимоги правильної постави у різних позах тощо.
 Зрозуміло, що для успішного засвоєння учнями знань по фізичні вправи треба враховувати вікові можливості молодших школярів. З огляду на це учитель, проводячи опитування і бесіди, з'ясовує обсяг знань учнів та рівень розвитку в них мови, пов'язаний з руховою діяльністю. Це має велике значення для того, щоб правильно планувати й постійно розвивати мову, спираючись на рухову діяльність, розширюючи межі використання словес-них методів навчання на наступних заняттях з фізичної культури.
Озброєння учнів знаннями про виконання фізичних вправ здійснюється в процесі вивчення матеріалу усіх розділів програми, а саме, основної гімнастики, ігор, лижної підготовки, плавання. Розглянемо на окремих прикладах використання словесних методів у навчанні різних видів фізичних вправ, зокрема, пояснення, розповіді, бесіди, команди, підрахунку.
 Пояснення - це опис техніки виконання рухової дії, особливостей і правил її виконання, змісту й правил ігор. Воно звичайно поєднується з показом учням рухової дії. В методичній літературі немає єд иної думки про способи поєднання слова і показу у навчанні конкретних фізичних вправ, що передбачаються програмою для молодших класів. Немає таких рекомендацій і щодо вивчення основних положень і рухів рук, ніг, тулуба, голови. Поєднання названих вправ і положень утворює т ак звані загальнорозвиваючі вправи, які є своєрідною школою виховання культури рухів.

 Щоб визначити найефективніший спосіб поєднання і показу д л я свідомого засвоєння загальнорозвиваючих вправ, ми провели спеціальне дослідження. У перехресному експерименті вивчалась ефектив ні сть опанування учнями І класу загальнорозвиваючих вправ за трьох способів поєднання слова і показу: а) рух одночасно показувався і нази вався учителем; б) показ передував називанню рухів; в) називання рухів переду-вало їх показу.
 У результаті дослідження встановлено, що найкращі наслідки дає таке поєднання слова і показу, коли на першому етапі навчання вчитель один раз називає і відразу ж показує рух, а діти виконують його за вчителем; на другому етапі закріплення і вдосконалення проводиться тільки за словом учителя.
Така послідовність досить ефективна тому, що кожне називання наступного руху спрямовує увагу школярів, викликає орієнтувальну реакцію і готовність до дії. При поєднанні слова і показу діти пов'язують конкретні образи рухів з їхніми назвами. Дальше формування рухових умінь здійснюється в учнів через мову і мислення. Поряд з оволодінням руховою дією діти засвоюють і назви рухів, що складають її. Таким чином, у процес вивчення фізичної вправи активно включаються мова і мислення.
 Коли ж показ і слово поєднуються одночасно або раніше демонструється дія, а потім промовляється слово (назва руху), діти обирають найлегший шлях: вони копіюють рухи вчителя, залишаючи поза увагою їхні назви та конкретний зміст.
Рухові вміння, вироблені з активною участю мови, відрізняються від умінь, набутих методом наслідування, тим, що учні можуть їх виконувати і певною мірою перебудовувати за словом учителя.
 Вироблення в школярів уміння виконувати рухи за словом учителя відіграє позитивну роль у розвитку та вдосконаленні процесів регуляції рухових актів за допомогою усного і внутрішнього мовлення. Розвиток в учнів на уроках фізкультури внутрішнього мовлення є важливим педагогічним завданням. Виконати його означає підвищити розумову активність дітей, збагатити словниковий запас, розвинути логічне мислення,прищепити вміння складати план певної рухової дії і виконувати дію за цим планом. Можна стверджувати, що чим активніша участь внутрішнього мовлення у руховій діяльності, тим краще ця діяльність усвідомлюється, тим досконаліше здійснюється довільне регулювання рухів.
 Ефективними прийомами розвитку в учнів усного і внутрішнього мовлення на уроках фізкультури є такі, як словесний опис виконаної вправи (перелік того, що і як виконував учень), словесний опис вправи, що буде виконуватись, перелік недоліків у виконанні рухів, перелік основних вимог до правильного виконання певної вправи тощо. Вчитель ставить завдання учням у такій формі: "Подумайте, як виконується ця вправа, з яких рухів вона складається?", "Який порядок та особливості виконання рухів?" тощо. Така постановка запитань змушує всіх дітей спочатку вдаватися до внутрішньої мовної діяльності, а потім і до усного мовлення.