Тема "Баскетбол. Навчання командних тактичних дій" для учнів 8 класу

 

НАВЧАННЯ КОМАНДНИХ ТАКТИЧНИХ ДІЙ

 

Оволодіння тактичною системою гри – завершальний і найголовніший етап тактичної підготовки. Він розпочинається після того, як гравці оволодіють елементами індивідуальних і групових тактичних дій. Цей процес досить тривалий.

Перше знайомство із системою гри проходить у новачків на самому початку процесу тренування, коли після підвідних ігор у структуру заняття включається двостороння гра. Згодом протягом досить тривалого часу розучуються окремі компоненти тактичної системи – індивідуальні та групові дії.

Застосування на цьому етапі в навчальній грі певної системи нападу або захисту передбачає: набуття початкового досвіду й удосконалення виконання окремих елементів. Тільки після того, як більшість з них буде добре засвоєна, можна переходити до подальшого вивчення  та удосконалення тактичних дій.

Насамперед засвоюють організований перехід від захисту в напад і від нападу в захист, займаючи визначені позиції. Згодом приступають до вивчення тактичних комбінацій за участю всіх п’яти гравців команди. Спочатку вивчають комбінації у стандартних положеннях: під час введення м’яча із-за меж майданчика, під час виконання штрафних кидків тощо.

Після цього розпочинають вивчення комбінацій безпосередньо у ході самої гри (зазвичай, вони проводяться за сигналом тренера, капітана чи гравця, який володіє м’ячем). У подальшому розроблюють спеціальні варіанти захисту й нападу, розраховані на конкретного суперника, на визначений склад своїх гравців. Навчання командних дій завершується набуттям гравцями вміння вільно варіювати тактичними системами під час гри.

Процес вивчення окремих комбінацій за участю всіх гравців команди досить складний. Він ґрунтується на застосуванні двох основних методів – розучування вправи по частинах і в цілому. Розподілити вправу на частини доцільно тоді, коли комбінація, що вивчається, являє собою сукупність складних елементів. Окремі частини спочатку вивчають самостійно, а потім їх  об’єднують у єдине ціле.

Комбінація, в якій не передбачено складних взаємодій, вивчається за допомогою цілісного методу в такому порядку:

•           ознайомлення з комбінацією за допомогою відеоматеріалів і пояснення на макеті;

•           пояснення завдань і перевірка розуміння дій гравців на окремих частинах майданчика;

•           виконання комбінації на спеціально розміченому майданчику в повільному темпі, без суперника (а іноді й без м’яча);

•           виконання комбінації з поступовим підвищенням темпу;

•           виконання комбінації з пасивними суперниками, які пересуваються разом із гравцями, але їм не дозволяється торкатися м’яча;

•           виконання комбінації при пасивній протидії суперника;

•           виконання комбінації при активній протидії суперника;

•           удосконалення взаємодій під час гри 5x5 (на одній половині майданчика та у двосторонній грі).

Якщо вивчаються взаємодії захисників, то загальна схема навчання зберігається. Різниця полягає в тому, що провідну роль тут відіграють захисники, які діють проти нападників, що виконують визначену комбінацію в повільному темпі.

Для вдосконалення командних дій дуже важливою є правильна організація навчальних ігор. Вони мають носити змагальний характер. Перед командами необхідно ставити різноманітні завдання, які б спонукали шукати шляхи подолання протидії суперника. Зазвичай для стимулювання гравців нараховуються додаткові очки за правильне виконання намічених завдань.

Вивчення командних тактичних дій має відбуватися з урахуванням можливостей команди, рівня оволодіння ігровими навичками в індивідуальних і групових діях.

Щодо послідовності засвоєння тактичних командних дій, то тут необхідно від самого початку набувати навичок дій стрімкого                  нападу – швидкого прориву, а в захисті –  персональної опіки суперника – персональної системи захисту.

Засвоїти тактику гри – означає навчитися вести гру за визначеним планом, а для цього необхідно систематично вдосконалювати прийоми техніки гри й тактичні дії, тобто різноманітні взаємодії баскетболістів. Ось чому увагу необхідно концентрувати на зіграності гравців команди, на досягненні між ними взаєморозуміння під час підготовки атаки чи організації захисних дій.

Методика навчання швидкого прориву. Під час засвоєння пресингу важливо набути навичок проведення стрімкої атаки – швидкого прориву.

Як тільки суперник виконав кидок і м’яч знаходиться в повітрі – з цього моменту гравці розпочинають боротьбу за розташування під щитом, аби заволодіти м’ячем, і перед захисниками постає завдання підготуватися до стрімкої атаки, тобто створити передумови для контратаки.

Навчання швидкого прориву має розпочинатися з індивідуальних дій гравців, засвоєння стартів із різних вихідних положень. Згодом повинні виконуватися різноманітні вправи у парах. Наприклад, один гравець кидає м’яч об щит і заволодіває ним після відскоку, інший – робить ривок до бічної лінії – реалізується дальня передача (рис. 96, а). Виконуючи передачі м’яча між собою, два гравці закінчують просування вперед кидком м’яча у кошик. Для вдосконалення проведення завершальної фази контратаки можна ввести одного або двох захисників (реалізація швидкого прориву при чисельній перевазі нападників або при чисельній рівновазі).

Далі вводиться ще один гравець, і швидкий прорив забезпечують три гравці (у трійках): один гравець кидає м’яч у щит, оволодіває ним після відскоку і робить передачу на дальню відстань гравцям, які пересуваються до протилежного щита по бічних коридорах.

Після передачі третій гравець займає центральний коридор, стрімко переміщуючись і спостерігаючи за грою: якщо центральний коридор не зайнятий, то він рухається прямо, але якщо хтось з партнерів займає центральний коридор, то він просувається на фланг, що звільнився (рис. 96, б). Можливе розташування в захисті двох суперників, що надає вправі ефекту, наближеного до змагального.

 

Рис. 96. Вправи для навчання швидкого прориву

Згодом до нападу швидким проривом підключаються гравці другого ешелону (рис. 97, а): четвертий гравець (який забезпечує супроводження) і п’ятий гравець (який забезпечує підстрахування – на випадок втрати командою м’яча) (рис. 97, б).

Розвиток контратаки з підтримкою четвертого гравця: у разі успішного розвитку подій у гру включається гравець 4, який найчастіше грає у центрі штрафної зони. У цьому випадку гравець 2 виконує функцію супроводжувача.

Включення у гру п’ятого гравця-супроводжувача: гравець 2 супроводжує партнера з м’ячем 3, який просувається вперед, доки його не зустріне захисник суперника. Гравець 3 передає м’яч партнерові 4 або 1.

У випадку, коли команда не зможе реалізувати швидкий прорив, її гравці намагаються зайняти місця в нападі, що відповідають їх ігровим амплуа, перейшовши до організації позиційного нападу.

 

 

Рис. 97. Розвиток контратаки з підтримкою четвертого гравця (а) та включенням у гру п’ятого (б)

 

Завершальна фаза контратаки реалізується у різних формах залежно від розташування гравців команди суперника. Як правило, це  вихід у зону атаки двох крайніх гравців 1 або 2, які просуваються до кошика навпроти лінії штрафного кидка. Гравець 3 зупиняється перед лінією штрафного кидка, передавши м’яч на один із флангів (рис. 98).

На рис. 99 схематично зображено ситуацію, коли не вдалося передати м’яч у штрафну зону одному з партнерів. При цьому дуже часто відбувається зміна позицій гравців 1 і 2 із застосуванням перехресного виходу.

На рис. 100 показано, як гравці переходять до позиційного нападу у випадку, коли швидкий прорив реалізувати не вдалося.

 

Рис. 98. Гравець 3, який зупинився на лінії штрафного кидка, може виконати кидок або зробити передачу одному з крайніх партнерів

Рис. 99. Використання допомоги гравця 4 (супроводжувача), який стрімко наближається до лінії штрафного кидка. Гравець 3 шукає можливість зробити йому точну передачу для кидка

Рис. 100. Позиційний напад розвивається завдяки переходу гравців 2 і 5 на позиції центрового; гравці З і 4 займають позиції крайніх нападників, а гравець 1 забезпечує захисну рівновагу на випадок втрати командою м’яча

На завершення необхідно наголосити на значенні дуже важливих моментів у засвоєнні та вдосконаленні тактичних дій у процесі тренування.

Поведінка окремого гравця, його працездатність, цілеспрямованість стимулюють прояв активності всієї команди. Відтак максимальна мобілізація зусиль кожного баскетболіста під час гри здатна значно підвищити її ефективність і результативність.

 

Вправи для навчання гравців командних дій

1. П’ять гравців стають у коло і передають м’яч через одного (рис. 101). За сигналом вони просуваються до протилежного щита та приймають початкову тактичну розстановку для атаки кошика.

2. Те саме, але передача виконується в русі по колу або зі зміною місця гравцем після передачі м’яча.

3. Боротьба за м’яч. Група розподілиться на дві команди: одна захищається, інша нападає. Завдання нападників – якомога довше утримувати м’яч (або виконати найбільшу кількість передач). При втраті м’яча команди міняються ролями і продовжують змагатися.

 

Рис. 101

Рис. 102

4. Те саме, але з кидками м’яча в кошик.

5. Те саме, але атака кошика дозволяється після того, як центральний нападник заволодіє м’ячем і взаємодіятиме з одним із гравців.

6. Початок дій аналогічний описаному у вправі 1, тільки за сигналом два гравці забезпечують захист, а три нападають.

7. Передача м’яча в трійках зі зміною місць до середини майданчика, а від середини майданчика – двоє нападників грають проти одного захисника (зі складу трійки).

8. П’ять або шість гравців розташовуються в зоні штрафного майданчика. Тренер кидає м’яч у щит. Команда, що заволоділа м’ячем, нападає, інша ж – захищається (співвідношення гравців 3х2 і 3х3). Вправа сприяє вдосконаленню прориву та групових дій.

9. Тренування ешелонованого прориву в комплексній вправі (рис. 102). Один із гравців виконує штрафний кидок і після цього включається в боротьбу за м’яч, що відскочив, із центровим гравцем. Той, хто заволодів м’ячем, бере участь у прориві. Другий гравець, який стоїть на лінії штрафного кидка, включається в прорив. Той, хто програв у боротьбі за відскік, допомагає захищатися (3 проти 4). Якщо м’яч влучив у кошик, то гравець, який виконував штрафний кидок, протидіє вкиданню м’яча.

10. Команди 5х5 розпочинають гру на одній половині поля. Нападники організують вільний напад із виконанням кидків із середньої відстані. Якщо м’яч влучив у кошик, то команда продовжує нападати на цій же половині майданчика. Якщо м’яч не влучив у кошик, то команда, що заволоділа м’ячем, організовує швидкий прорив до протилежного щита. Інша команда захищається.

11. Підготовча гра «Нападають п’ятірки». Грають три команди по 5 гравців у кожній. Одна розташовується біля середній лінії. Дві інші організовують захист біля щитів. Системи захисту можуть бути різними. Команда починає нападати на один щит, відпрацьовуючи взаємодії гравців у позиційному нападі проти персонального захисту. Якщо м’яч влучає в кошик, то команда переходить у напад на інший щит проти зонного захисту. Якщо м’ячем заволодіє команда, що захищається, то вона здійснює прорив і переходить у позиційний напад. Команда, яка втратила м’яч, захищається.

12. Односторонні та двосторонні ігри з конкретними завданнями, спрямованими на відпрацювання командних діях.

Тренування в командних діях носить конкретний характер. Тому значна кількість вправ складається на основі змісту обраних командою систем гри та їх варіантів; виконуються у складі 5 і 10 гравців.

При будь-якій системі захисту гравці мають активно включатися в боротьбу з командою, яка нападає. Кожен гравець повинен намагатися перешкодити організованим діям нападників і зруйнувати їх плани, завадити атаці кошика та виконанню  кидка.

Система, в якій кожному гравцеві доручається опікати певного гравця противника, називається системою персонального захисту. Цінність її полягає в тому, що вона сприяє вихованню почуття відповідальності за якість індивідуальних оборонних дій, дозволяє розподілити гравців захисту з урахуванням індивідуальних характеристик гравців супротивника: високого захисника – проти високого нападника, швидкого – проти швидкого, повільного – проти повільного тощо.

На сьогодні практикують три варіанти системи персонального захисту:    1) в тиловій зоні; 2) у зоні  штрафного кидка; 3) по всьому полю.

Спочатку гравці засвоюють тільки один варіант цієї системи – захист у тиловій зоні. Цей варіант вигідно застосовувати у грі з командою, гравці якої не володіють точними дальніми кидками і не мають переваг у своєму зрості.

Сутність персонального захисту в тиловій зоні. Як тільки команда втратить м’яч, гравці відходять назад і зустрічають своїх нападників у центрі поля. Надалі всі гравці щільно тримають своїх підопічних, намагаючись перешкодити розіграшу м’яча і його вкиданню в кошик із середньої та близької відстані.

Вивчаючи персональний захист у тиловій зоні, корисно виконувати вправи на зразок «човника».

Тактична побудова – гравці розбиваються на три команди: дві з них розташовуються в захисті,  а третя знаходиться всередині майданчика. Гравці команди, що захищається, розподіляють між собою нападників для «опіки».

Виконання: за сигналом нападники розпочинають атаку одного зі щитів. Якщо їм вдається влучити м’ячем у кошик, команда отримує право атакувати інший щит. Якщо ж м’яч команда втрачає або його перехоплюють гравці захисту, третя команда переходить у захист, а команда, що заволоділа м’ячем, нападає на протилежний щит. Тактика персонального захисту в тиловій зоні вдосконалюється під час навчально-тренувальних ігор на одній половині поля і по всьому майданчику.

Основне завдання навчання командних дій – засвоєння системи швидкого прориву й атакуючих комбінацій в окремі моменти гри.

Щоразу, як тільки команда заволодіє м’ячем, гравці намагаються створити чисельну перевагу в нападі та завершити атаку кидком до того, як команда, що втратила м’яч, встигне організувати оборону.

Швидкий прорив здійснюється ешелоновано. Якщо гравцеві, який вийшов під щит, не вдається відразу влучити м’ячем у кошик, він швидко передає його партнерові, переключаючись на зміцнення атаки.

Успіх цієї системи командних дій залежить від швидкості пересування й точності виконання прийомів гри.

Виокремлюють три фази швидкого прориву:

а) оволодіння м’ячем біля щита (початок атаки);

б) розвиток атаки;

в) завершення швидкого прориву.

Підготовчі вправи для навчання швидкого прориву складаються із взаємодій – максимально швидких пересувань без м’яча і з м’ячем, а також передач і ведення.

Послідовність дій гравців у системі швидкого прориву зазвичай така: якщо є впевненість у тому, що партнери перехоплять м’яч, гравці, які знаходяться в цей момент ближче до своєї зони, відразу ж вириваються вперед.

Несподіване для противника швидке переміщення гравців, які знаходяться у вигідній позиції, дозволяє домогтися територіальної переваги, тимчасової чисельної переваги (1x1; 2х1; 3x2 і т. д.) і відразу ж завершити атаку кидком м’яча в кошик.

Найкраще швидкий прорив реалізується точною та швидкою передачею.

Атака швидким проривом зможе бути також завершена після декількох проміжних передач (2, 3) і короткого ведення.

Командні дії у швидкому прориві найчастіше характеризуються прямолінійним або перехресним переміщенням гравців до щита. Характерне при цьому розташування гравців першого ешелону у вигляді трикутника дозволяє завершити атаку гравцеві, який знаходиться в більш вигідній позиції.

На рис. 103 зображено один з варіантів командних дій гравців у швидкому прориві. Гравець 1, заволодівши м’ячем, що відскочив від щита,  відразу ж передає його 2, а той – 3, який вийшов уперед. Гравець 3 своєю чергою адресує передачу 4, що кидає м’яч у кошик. Другим ешелоном йдуть гравці 5 і 1. У цьому ж варіанті залежно від ситуації можуть бути зроблені ще одна-дві проміжні передачі, завдяки яким атаку можуть також завершити 3 або 2 гравець.

Рис. 103

В іншому варіанті швидкого прориву гравці першого ешелону просуваються до щита перехресним переміщенням (рис. 104). Гравець 1, заволодівши м’ячем, передає його 2, той відразу ж адресує передачу 3. Гравці 4 і 5 рухаються до щита, змінюючи напрямок, як показано на рисунку. 3 передає м’яч 4, який його обганяє, а той своєю чергою – 5. Атака завершується кидком м’яча в кошик, реалізованим одним із гравців першого ешелону. 1 і 2 залишаються у другому ешелоні.

Рис. 104

Швидкий прорив вигідніше розпочинати з передачі м’яча на тому боці майданчика, де знаходиться гравець, який заволодів м’ячем, що відскочив від щита.

Завершальна фаза атаки у швидкому прориві характеризується створенням чисельної переваги нападників і безпосередньою атакою кошика гравцем, вільним від опіки захисника.

При завершенні атаки двома нападниками проти одного захисника м’яч передається вільному від опіки гравцеві. Якщо захисник переключиться на гравця з м’ячем, то м’яч знову передають партнерові, який завершує атаку кидком у кошик.

Якщо захисник займає «нейтральну» позицію, щоб в останній момент завадити завершальному кидку, гравцеві з м’ячем варто самому податися до захисника і, «викликавши» його на зближення, швидко передати м’яч гравцеві, який вийшов під щит і завершить атаку.

Аналогічний принцип дій зберігається і при чисельній перевазі нападників у варіанті 3х2. Гравець, який прорвався до центру передової зони, веде м’яч до щита, якщо його партнери «закриті». У цей же момент два партнери, переміщуючись уздовж бічних ліній, захоплюють за собою обох захисників. Тоді середній гравець, використовуючи вільний прохід, закінчує атаку кидком. Якщо один із захисників переключиться на гравця з м’ячем, то останній передає м’яч партнерові, який звільниться від опіки.

Якщо в завершальній фазі атаки м’яч опиниться в  одного із гравців, які знаходяться з правого або лівого боку майданчика, а захисники опікують його партнерів, то доцільно також розпочати ведення, щоб відволікти на себе захисника. Зміст дій не змінюється і при інших варіантах чисельної переваги нападників (4х3; 5х3 і т. д.).

У швидкому прориві бувають ситуації, коли створена на початку чисельна перевага нападників у завершальній фазі атаки зникає і відновлюється рівновага сил  –  2х2  і  3x3.

Якщо атака двох або трьох нападників припиняється, то у гру включаються гравці другого ешелону, аби  вдруге атакувати кошик.

У системі стрімкого нападу завдання гравців визначаються залежно від розташування їх у момент оволодіння м’ячем. Чіткої організації дій можна досягти завдяки одночасному та однотипному тренуванню всіх гравців.

Командними дії гравці засвоюють за допомогою підготовчих вправ для оволодіння м’ячем при відскоку та своєчасній передачі. Виконуючи вправи, гравці вчаться визначати момент відриву й правильний напрямок переміщення, а також застосовувати різні способи передачі м’яча на великій швидкості та добре орієнтуватися при атаці кошика.

Орієнтовні  вправи:

1.     Тактична побудова – як показано на рис. 105.

Рис. 105

Виконання: 1 кидає м’яч у кошик. 2 ловить його і передає 3, який адресує передачу 4. Гравець 4 завершує вправу кидком.

2. Тактична побудова – у колону, що розташовується в кутку майданчика. По одному гравцю біля зони штрафного кидка й середнього кола (рис. 106).

Виконання: 1 передає м’яч 2 і рухається вперед. Отримавши назад м’яч, він передає 3, який знову повертає йому м’яч для завершення атаки кидком.

3. Тактична побудова –  у три колони (рис. 107).

Виконання: 1 передає м’яч 2, а сам біжить до щита. 2 передає м’яч 3 і також прямує до щита. 3 віддає м’яч будь-кому з них для кидка. 3, ведучи м’яч, може пройти сам.

4. Тактична побудова –  у три колони (рис. 107).

Рис. 106

 Рис. 107

 

Виконання: викладач або хтось інший кидає м’яч у кошик, 1, заволодівши м’ячем, який відскочив, веде його доти, доки хто-небудь з партнерів не вибіжить уперед. У цей момент він передає м’яч гравцеві, який після ведення завершує атаку кидком м’яча в кошик.

Варіанти: поки 1 веде м’яч, 2 і 3 вибігають уперед з протилежних боків  майданчика. Атаку завершує 2 або 3.

5. Тактична побудова – так само у три колони.

Виконання (рис. 108): отримавши першу передачу, 2 веде м’яч і в стрибку з поворотом віддає його одному із партнерів, що біжать до щита, і той після проміжної передачі завершує вправу кидком м’яча в кошик.

Варіант: гравець 3 віддає першу передачу 2, який вибігає ліворуч. Тоді взаємодія, аналогічна показаній на рис. 108, проводиться на іншій стороні майданчика за будь-яким з можливих варіантів виконання завершальної фази атаки.

Методичні вказівки: у вправу доцільно ввести протидію захисника в зоні штрафного кидка гравця, який веде м’яч.

Рис. 108

6. Тактична побудова – як показано на рис. 109.

Рис. 109

Виконання: викладач або будь-який гравець кидає м’яч у кошик. 1 ловить м’яч, що відскочив від щита, передає його 2, який вибігає до бічної лінії та просувається вперед до щита. Одночасно з передачею м’яча до щита біжить 3 у вказаному на рисунку напрямку. Отримавши м’яч від 2, 3 передає його 1 і сам прямує до щита й розташовується праворуч від нього. 2 вибігає зліва, а 1 завершує вправу кидком після ведення чи передає м’яч для кидка 2 або 3.

Варіанти: кидок м’яча в кошик робиться ліворуч від щита. Тоді перша передача спрямовується 3, який до цього займає таке саме вихідне положення, як 2. Той своєю чергою переміщується, як показано на рис. 109 для 3.

Методичні вказівки: відрив починається в той момент, коли 1 ловить м’яч, що відскочив від щита.

4.     Тактична побудова – найбільш швидкі гравці 4 і 5 знаходяться в першому ешелоні атаки. 1 і 3 розташовуються в зручній позиції для оволодіння м’ячем, а 2 знаходиться у вигідній для отримання передачі позиції (рис. 110).

Рис. 110

Виконання: будь-який гравець кидає м’яч у кошик. 1 ловить його після відскоку і передає 3. У цей момент 4 і 5 йдуть у «відрив». Другим ешелоном за ними вибігає 2. Після проміжної передачі, яку 3 спрямовує 4, атаку завершує будь-який гравець.

Варіант: 1 передає м’яч 5. Атака спрямовується вперед, але вже не до середини ігрового майданчика, а вздовж бічної лінії. 4 підтримує 2, а підсилює у другому ешелоні 3.

Надалі комбінацію доцільно виконувати проти двох захисників, які знаходяться в зоні атаки. Розучена комбінація закріплюється в навчальній грі.

Найбільш поширеним варіантом позиційного нападу є напад через центрового гравця. Дії команди при цьому ґрунтуються на провідній ролі «центру», розташованого поблизу кошика. Роль центрового зазвичай виконує гравець, який має необхідні фізичні дані.

Завдання гравців, які розігрують м’яч у глибині майданчика, – передати його центровому та своїми виходами повз нього створити загрозу як праворуч, так і ліворуч від кошика. У будь-якому випадку гравці повинні активно переміщуватися, інакше на центровому будуть зосереджені основні зусилля захисту.

Радіус дій центрового гравця – зона штрафного кидка і розташовані поблизу неї ділянки зони середнього кидка. Отримавши м’яч, центровий може: кинути м’яч одним з найбільш раціональних способів (над головою однією рукою, двома чи однією рукою зверху, у стрибку), передати м’яч будь-кому із вільних гравців, обіграти захисника в єдиноборстві, пройти, ведучи м’яч до щита, і зробити кидок; виконати ведення і поставити заслін для крайнього нападника, передавши йому м’яч.

Заслони, які ставить центровий гравець без м’яча гравцеві в кутку майданчика або гравцям у глибині майданчика, майже завжди забезпечують вигідну умови для атаки кошика. Для передачі м’яча центру гравці успішно можуть застосовувати також заслони, наведення та пересічення.

На рис. 111 схематично зображено один з типових варіантів розташування гравців під час нападу центром.

На рис. 112 показано варіант організації атакуючих дій при нападі центром. Гравець 1 після виконання ведення передає м’яч 2. Той посилає його 3. Як тільки 2 передасть м’яч центровому гравцеві, 4 і 1 перехресним виходом пробігають повз 3, який після фінту на передачу м’яча одному з них сам у стрибку з поворотом кидає м’яч у кошик.

                                  Рис. 111                            Рис. 112

Для центрового нападника важливим є не стільки його розташування, скільки вихід на певну позицію.

На рис. 113 проміжні передачі трьох гравців завершуються швидкою передачею м’яча центру (4). Центровий гравець, отримавши м’яч, повертається до 1, який вибігає до щита, та у стрибку кидає м’яч у кошик.

Не завжди атака завершується центровим гравцем. Дуже часто центровий «зав’язує» комбінацію, надавши можливість іншим гравцям завершити атаку кидком, а сам при цьому бореться за м’яч, що відскочив.

У процесі засвоєння командної тактики гри необхідно набути навичок швидкого переключення з одних варіантів командних дій на інші.

Перехід до позиційного нападу не повинен призводити до зниження швидкості дій в атаці.

 Рис. 113

Щоб опанувати швидким проривом, необхідно удосконалюватися у виконанні можливих варіантів відриву гравців при командних атаках.

У навчальних іграх важливо активно використовувати найбільш сприятливі ситуації, вирішувати конкретні завдання.

Окрім того, важливо робити аналіз навчальних ігор і змагань, оцінюючи застосування швидкого прориву з кількісної та якісної точки зору.

Удосконалення командної тактики гри передбачає:

а) розучування комбінацій, що застосовуються в окремі моменти гри (при спірному м’ячі, при штрафному кидку та вкиданні м’яча з-за бічних ліній);

б) засвоєння нових варіантів командних дій у системі швидкого прориву і в позиційному нападі;

в) оволодіння тактикою нападу проти зонного захисту.

Кожна команда повинна розучувати 2-3 комбінації та застосовувати їх у певні ігрові моменти.

Засвоювати комбінації починають після визначення сталого складу  команди, яка готується до змагань. При цьому рекомендується дотримуватися такої послідовності:

1) визначення вихідної розстановки гравців та їх індивідуальних завдань;

2) виконання намічених тактичних дій без м’яча за сигналом тренера;

3) виконання комбінацій з м’ячем при пасивній участі захисників;

4) те саме при активній протидії захисників і якомога швидше;

5) те саме безпосередньо в грі, в момент, сприятливий для виконання комбінації.

Комбінації спочатку вивчаються поза грою. Потім у ході  тренувальних ігор викладач дає в потрібний момент гравцям вказівку зайняти вихідне положення для виконання певної комбінації. Якщо гравцям не вдається виконати завдання, гру необхідно зупинити, знизити активність команди, яка чинить протидію, і, повторивши комбінацію кілька разів, продовжити гру.

Засвоювані комбінації мають будуватися на «коротких» взаємодіях гравців.

Орієнтовні комбінації, що застосовуються в окремі моменти гри:

1. Тактична побудова – як показано на рис. 114.

Виконання: 1, вкидаючи м’яч, передає його 2. У цей момент 3 і 4 застосовують відволікаючий маневр: 4 відтісняє свого захисника в бік, а 3 йде на заслін центровому. Одночасно 1 робить фінт на прохід до щита, змінивши напрямок бігу, наводить «свого» захисника на двох «своїх» партнерів і, отримавши м’яч від 2, кидає його в кошик. 4 і 5 включаються в боротьбу за м’яч, що відскочив.

 Рис. 114

2. Тактична побудова – 1, 2 і 3 групуються на дальньому від гравця, який вкидає м’яч, боці майданчика (рис. 115). 4 залишається позаду.

Виконання: 1 швидко відривається від своїх партнерів на 1-2 кроки вперед. У цей момент 2 і 3 ставлять заслін. 5 посилає м’яч 4, який передає його 1. Той, застосовуючи заслін, кидає м’яч у кошик. Одночасно 4 і 5 вибігають до щита, а 3 розвертається і також включається в боротьбу за м’яч, що відскочив.

Рис. 115

У всіх випадках, коли це тільки можливо, команда повинна прагнути до нападу швидким проривом. Якщо атака не вдалася, команда організовує позиційний напад, використовуючи найбільш вигідні тактичні побудови. При цьому командні дії в нападі можуть будуватися на переважному застосуванні певних взаємодій. Так, наприклад, команда, яка не має e своєму складі яскраво вираженого центрового гравця, будує свій напад на переважному застосуванні заслонів. Нижче наведено один з варіантів командної атаки кошика за допомогою заслонів.

1. Початкова розстановка гравців у завершальній фазі атаки показана на рис. 116.

Виконання: 1 передає м’яч 2 і йде на заслін гравцеві, який опікає 2. Той (2) входить у зону штрафного кидка, передає м’яч 3, а сам біжить в інший кут майданчика для заслону захиснику, який тримає 4. Відразу ж 4 входить у зону штрафного кидка, отримує м’яч від 3 і атакує кошик. Якщо гравець 4 не зможе отримати м’яч, він повинен поставити заслін  5 або це зробить 1.

                                         Рис. 116                          Рис. 117

Тут безперервно змінюється гравець, який атакує кошик. Противнику важко пристосуватися до серії заслонів, суттєво ускладнюється організація захисту, і нападники можуть кинути м’яч у кошик.

У більш складних варіантах нападу одночасно використовуються заслони й наведення.

2. Початкова розстановка гравців показана на рис. 117.

Виконання: 2 і 4 використовують вихід повз центрового. При цьому 2, отримавши м’яч від 1, віддає його 3, а сам йде на заслін захиснику, який опікає 4. Гравець 4, пробігаючи повз центрового 3, отримує від нього м’яч і завершує атаку кидком у кошик. 2 після заслону і центровий (3) після передачі м’яча виходять до щита для боротьби за м’яч, що відскочив.

Напад центром будується також на узгодженні дій окремих ланок.

Тактична побудова – як показано на рис. 118.

Рис. 118

Виконання: гравці 1, 2 і 5 утворюють «малу вісімку». У найбільш зручний момент один з них передає м’яч 3, який веде його вздовж лицьової лінії на дальню від центрового гравця позицію. Центровий гравець (4) швидко переміщується на той самий бік і, отримавши м’яч від 3, у стрибку з поворотом кидає м’яч у кошик.

Запропоновані орієнтовні комбінації атакуючих дій у межах даних систем нападу жодною мірою не повинні позбавляти гравців ініціативи. Можливі найрізноманітніші варіанти їх застосування залежно від конкретної ситуації.

Деяку специфіку мають командні дії при нападі проти зонного захисту. Найкращою формою організації дій проти команди, яка застосовує зонний захист, є швидкий прорив. Однак якщо атака швидким проривом не вдалася, то «зруйнувати» зону можна тільки точними кидками, поєднаними зі швидкими передачами м’яча та одночасними переміщеннями гравців поза зоною і всередині неї.

Найбільш ефективні в даному випадку одночасні передачі м’яча поза зоною з переміщенням гравців уздовж лицьової лінії.

Орієнтовні комбінації нападу проти найбільш поширеного варіанта зонного захисту (2: 1: 2).

1.     Тактична побудова – як показано на рис. 119.

Рис. 119

Виконання: 1 після фінту на передачу вліво передає м’яч 2. У цей момент 3 проходить між захисниками 2 і 3. Отримавши і передавши м’яч центровому (4), вбігає в зону штрафного кидка поблизу лицьової лінії. Отримавши м’яч від 4, 3 кидає м’яч у кошик у стрибку з поворотом. Атака може бути завершена кидком у стрибку, виконаним 4.

2.     Тактична побудова – як показано на рис. 120.

Рис. 120

Виконання: 1 передає м’яч 2 і вибігає в кут.

Активними фінтами на прохід він відволікає на себе захисника. У цей момент 2 передає м’яч 3, який відразу посилає його 4 і, продовжуючи рухатися в протилежний бік, отримує від нього зворотну передачу. Передавши м’яч 5, центровий гравець 3 вибігає до щита. 5 веде м’яч паралельно лицьовій лінії та найбільш зручним способом (прихована передача назад, відскік від землі або однією рукою у стрибку) передає м’яч 3. Якщо випадає нагода, 5 сам кидає м’яч у кошик.

Комбінації в певні моменти гри. На початку гри, під час спірного м’яча або при виконанні штрафного кидка заздалегідь вивчені комбінації дають перевагу команді, яка вміє в цей момент чітко організувати й реалізувати свої дії.

Ці комбінації передбачають чітку вихідну розстановку гравців і певну послідовність розвитку атаки, в якій кожен гравець виконує обумовлені дії. Багато таких комбінацій розучувати не варто. Досить засвоїти 1-2 комбінації з різними варіантами їх завершення.

Спочатку необхідно ознайомитися зі складовими комбінації. Це найкраще зробити на макеті майданчика. Потім треба визначити функції гравців і послідовність розвитку дій. Після цього гравцям потрібно з вихідної позиції виконати комбінацію в повільному темпі без протидії. Далі необхідно підвищити темп виконання комбінації, послідовно вводячи пасивну й активну протидію.

Закріплюються розучені комбінації в навчальних іграх за вказівкою викладача, коли створюється потрібна ситуація.

Орієнтовні комбінації:

1. Тактична побудова – як показано на рис.  121.

Виконання: центровий передає м’яч назад гравцеві 2. У цей момент 3 робить фінт, звільнившись від опіки захисника, вибігає до бічної лінії і, отримавши м’яч від 2, передає його 4 для кидка в кошик.

2. Тактична побудова – як показано на рис. 122.

Виконання: центровий 1 посилає м’яч 2. 2 відразу передає його 3, який завершує комбінацію. Якщо шлях 3 загороджує захисник, то він передає м’яч 2 або 4.

 Рис. 121

 

 Рис. 122

 

Подібні комбінації використовуються і в тих випадках, коли в центрі поля розігрується спірний м’яч.

При введенні м’яча з-за бічної лінії в зоні нападу можна використати такі комбінації:

1. Тактична побудова – 1 вводить м’яч. Решта гравців розташовуються так, як показано на рис. 123.

                                        Рис. 123                            Рис. 124

 

Виконання: 1 передає м’яч 2, той передає його 3, який, скориставшись поставленим заслоном (заслін одночасно ставлять 4 і 5), у стрибку кидає м’яч у кошик.

2. Тактична побудова – гравці групуються біля лінії штрафного кидка   (рис. 124).

Виконання: 1 передає м’яч 2. 4 і 5 швидко просуваються до щита, а 3 виходить із зони штрафного кидка. 2, отримавши м’яч, кидає його в кошик.